Чернівці в “Тостері”: місто міфологічної доступності

Наша команда відвідала столицю Буковини з перевіркою для рейтингу доступності українських міст.

Бруківка: чернівецька vs львівська

 

Люди це серце кожного міста. Атмосфера, яку вони створюють; рух, який вони призводять діяльністю в своєму міст; зміни, чиїм провідниками вони є. Проте якби серцем Чернівців була бруківка, то це серце було б розбитим. Саме так її можна описати: вбита, просіла в багатьох місцях, десь хитається, десь із дірками. 

Кожна людина на візку, що бувала у Львові має що розповісти про бруківку в цьому місті. Проте чернівецька, мабуть, викликала б у них ще яскравіші епітети.

Центральні дороги нещодавно відновлені, перекладені, але з багатьма недоліками. Таке враження, що деякі місця на дорозі залишилися в спадок із  минулих часів: старезна бруківка та прогалини, де, ймовірно, вона колись була.

На цій вулиці з боків є тротуарчики, які вимощені гладкою плиткою. Здебільшого це тераси ресторанів, тому як-не-як, а постійно доводиться обходити бруківкою. Інколи ідеш, ступив кудись не туди і тобі шматок бруківки в голову прилетів. Або в дощову погоду кудись “ляп” і по коліна у воді. Хочеться обійти десятою дорогою. Проте не факт, що навіть там краще.

Інфраструктура: самопроголошені переходи

 

 

Найнеприємне в місті це стан тротуарів та переходів. Точніше, відсутність останніх. Склалось таке враження, що люди звикли переходити там, де їм зручно. І тому немає такої потреби у великій кількості справжніх переходів. І такі переходи, “де зручно”, мають вищу популярність серед містян. І на тих теж переходах часто побачиш написи “подивися в сторони”. Насправді треба подивитися під ноги. Бо хтозна, куди ступаєш: на бруківку чи яму, де була бруківка.

А якщо вулицю треба перейти, то на переходах багато візуальних понижень. Тобто бордюрний камінь опустили, але при цьому зберігається перепад висоти, що не дозволяє людині на візку самостійно та без труднощів скористатися переходом.

Навіть якщо тротуар виклали новою та рівною бруківкою, це не означає, що ви зможете йти саме нею. Наприклад, на шляху може трапитись літня тераса якогось кафе, яку вам треба обходити розбитою бруківкою поруч. 

Лара Крофт: у пошуках міфічної вбиральні

Кажуть, що на вокзалі є туалет. Облаштований. Хотіли його відшукати. Нас відправляли на платформу, там шукати. Однак про неї не знають навіть працівниці вокзалу. Тому тут безрезультатно.

Аптека хвилюється раз

На вході до аптеки бачимо підйомник. Клас, отже, тут дбають про людей. Проте швидко розуміємо, що з радістю варто пригальмувати: на підйомнику висить замок. Тут очевидно не люблять шибеників, які катаються вверх-вниз підйомником дарма. Адже всі ми так проводили дозвілля, коли нам було 13, еге ж? 

У такому випадку має бути кнопка виклику: людина на візку тисне, виходить працівник аптеки, знімає замок, людина піднімається усі щасливі. На жаль, реальність рідко відповідає нашим очікуванням. Місце для кнопки є, а кнопку вирвали. 

Тим часом якась сила підштовхнула працівницю аптеки вийти до нас. Із чим ми зустрілись? Із не дуже приязним розпитуванням: хто ми такі та що тут робимо. Натомість на наші пояснення вона просто розвернулась і пішла до аптеки. Чітке повідомлення “вам тут не раді” ми отримали. 

Аптека хвилюється два

 

Біля іншої аптеки побачили доступний пандус. До того ж, до нас вийшов працівник і повідомив, що також мають підйомник. Ніби радість, поки не підеш далі: просто перед входом, за пандусом і підйомником, мають ще одну сходинку. Працівник говорить, що є спеціальне пристосування, що зробить підйом на сходинку пологим. Проте на наше прохання показати, як воно діє, він відмовився, бо “не хочу”. Звичайно, він не зобов’язаний нам нічого показувати. Так само, як і ми не зобов’язані вірити йому на слово. Тим паче, досвід роботи в сфері показує, що люди не приховують доступність, коли вона в них є. Ми вже бачили, як на підйомники витрачали десятки мільйонів гривень, а вони не працювали жодного дня. Хоча слів було на суму навіть більшу. 

На прощання працівник вирішив, що може казати, як нам працювати: “Ви б краще пішли та перевірили…” Завершення фрази ми не слухали.

Міська рада: є потенціал

У нашій команді є певне повір’я: за тим, як влада подбала про доступність міської ради можна судити про те, як дбає про доступність міста. У цьому плані міська рада дуже порадувала: як безбар’єрним входом, так і облаштованою вбиральнею з широкими дверима, поручнями (трохи не нормативними) і достатньою кількістю простору в кабінці.

Щодо цього можна сказати, що міська влада має наздоганяти свої ж темпи щодо створення зручного та інклюзивного простору в місті.

Заклади харчування: здолай наступний рівень

 

Вісім місцевих локацій отримали нашу відзнаку #ДоступноРекомендує. Половина з них це заклади харчування: три піцерії “ШоШо Піца” та ресторація “Панська гуральня”. Остання має давню та цікаву історію боротьби (на жаль, в нашій країні поки інакше не виходить) за доступність: власник хотів встановити пандус, бо серед його постійних відвідувачів були люди на візках. Проте отримав відмову ресторан знаходиться в історичній будівлі. Тому вирішив самостійно встановити пандус і заявив, що якщо міська влада проти, то хай приходить та демонтує його. Пандус досі знаходиться на вході до закладу. До речі, піцерії, ресторація та супермаркети, які відзначені наліпкою, входять до однієї мережі.

На центральній вулиці до деяких ресторанів, кав’ярень побудований пандус на літній майданчик. Проте людина на візку не зможе потрапити всередину закладу. Тобто до вбиральні чи до закладу в холодну пору року. Якісь неправильні пріоритети. Чи то така гра “піднімись на наступний рівень”?

 

І вже за кілька тижнів після повернення прийшли приємні новини з Чернівців. Після нашого візиту до закладу “Fayno” власники виправили поріг при вході та підняли плитку. У ресторані є ще питання з недоступною вбиральнею. Проте власниця повідомила, що поки працівники допомагають в разі потреби подолати бар’єри на вході. А тим часом вони працюють над розв’язанням цієї проблеми.

***

У Чернівців багато роботи. Цим вони схожі на всі українські міста. У столиці Буковини створили концепцію розвитку міста “Чернівці 2030”. Це плюс для них. Тому що одна з головних проблем наших міст це нерозуміння, куди вони рухаються та куди це потрібно робити. Що вони роблять і навіщо. Адже головним принципом розвитку будь-якого міста має бути людиноцентричність. Саме орієнтованість на людей, а не впровадження змін заради змін або дотримання (фактичне чи справжнє) певних концепцій. Зміни мають служити людям, їхньому комфортному та зручному життю в місті. Від цього залежить, чи ця концепція є чимось реальним, чи це просто міфологічні цифри. А ми ж обов’язково повернемося до міста, щоб перевірити як там Чернівці на своєму шляху до 2030.

Матеріал створили за підтримки Європейського фонду за демократію.