Гіперопіка у стосунках з людьми з інвалідністю: про причини роздратування і те, як підказати близьким зменшити контроль
Приємно, коли сім’я та близькі люди піклуються про нас, допомагають у повсякденних справах та оберігають від небезпеки. Та інколи турбота про людей з інвалідністю перетворюється в гіперопіку, яка часом стає нестерпною і провокує сильне роздратування.
Практикуючий психолог Ольга Перекопайко розповіла «Доступно.UA» про те, чому гіперопіка шкодить людині та як перетворити її на підтримку. А також про спосіб, яким можна підказати близьким послабити контроль.
— Чому гіперопіка — це не про користь, а інколи навіть про шкоду для людини з інвалідністю?
— Не інколи, а завжди про шкоду. Гіпер — це про нездорове відношення. За цим станом приховується не турбота й піклування, а багато іншого — деструктивного. Найбільш складне в цьому стані те, що людина, яка гіперопікується, не усвідомлює, що вона робить щось занадто. Для неї це норма.
Інвалідність буває вродженою або набутою. Нас ані в школах, ані в інститутах не вчили, як поводити себе з людьми з інвалідністю, як розмовляти — з ними і про них. У суспільстві про це взагалі дуже мало говорили. Зараз в Україні у зв’язку з війною ця тема стає все більш актуальною, з’являється багато корисних інфодовідок та відео. Тому нам усім варто вчитись і не лінуватись знаходити інформацію. Наприклад, ще років шість тому в Києві з’явився Музей у темряві «Третя після опівночі», де можна дізнатися про досвід незрячих людей, півтори години побути в їхньому світі. Там працюють незрячі гіди, їм можна поставити незручні для нас питання і отримати чесну відповідь.
Гіперопіка — це коли ми починаємо жити за людину її життя. Надважлива задача тих, хто поряд навчити/показати/зробити так, щоб людина з інвалідністю відчувала себе максимально самостійною та потрібною. Заохочувати і хвалити кожен самостійний крок (вчинок) і досягнення. Якщо ми робимо навпаки (гіперопікаємо), то таким чином створюємо умови не для розвитку особистості, а для її деградації.
Ще один важливий момент — при вмиканні «режиму гіперопіки» над кимось, ми дуже швидко втомимось і станемо злитись, а потім можемо почати ненавидіти людину. Звісно, ми не будемо їй про це говорити, але це відбуватиметься на підсвідомому рівні. І якщо на самому початку спостерігається жалість, то в подальшому при гіперопіці буде спостерігатись агресія (внутрішня, а іноді й зовнішня). Не даремно існує прислів’я «що занадто, то не здраво». Слід пам’ятати про це.
Також варто знати — допомоги та підтримки потребують ті люди, у родині або в близькому оточенні яких є люди з інвалідністю, адже вони мають велике психологічне і фізичне навантаження. Вони можуть відчувати постійне почуття провини «я в нормі, а моя близька людина ні». Вони можуть не дозволяти собі відпочивати, насолоджуватись приємними моментами і т. ін. Тож, якщо ви знаєте таких людей, то просто хоча б іноді запрошуйте їх на каву або маленьку прогулянку, у театр чи на концерт — щоб вони також могли відпочити й побачити світ навколо, а не лише концентруватись на своєму нелегкому повсякденні.
— Як членам сім’ї та близьким не контролювати, а підтримувати людину з інвалідністю і давати їй змогу бути більш самостійною (там, де це фізично можливо)?
— Насамперед варто задати собі важливе запитання і чесно на нього відповісти. Для чого я контролюю? Щоб що?
Коли ми контролюємо когось, тим самим даємо зрозуміти людині, що вона не впорається, що вона слабка, що вона не здатна на щось… Контролюючи, ми даємо зрозуміти «я можу, а ти ні».
Читаючи це, у багатьох зараз може увімкнутись протестна реакція: «Ні, я хочу як краще. Я витрачаю на це свої сили, час і ресурси і т. ін. Я люблю цю людину й тому так роблю». Але контролювати — це дуже часто про знецінення. За контролем нерідко приховується прагнення контролюючого про визнання. Якщо є бажання підтримати людину, то просто скажіть: «Як я можу тебе підтримати? Хочу зробити для тебе щось хороше, але не знаю як. Підказуй мені, будь ласка».
Подумайте, чим вам може допомогти ця людина, і попросіть її про це. Так вона відчуватиме свою значущість і потрібність. Часто просто складно усвідомити, що людина з інвалідністю також має потенціал, потребу розвиватись, працювати, жити й насолоджуватись цим процесом.
Буває, настільки включається жалість, що можна перестати бачити саму людину й концентруватись лише на її інвалідності. Дуже раджу почитати історії таких людей як Стівен Хокінг, Нік Вуйчич, Оксана Зубковська, Олександра Кутас, Ерік Вайхенмайер, Еймі Маллінз.
— Як сказати близькій людині про те, що його/її турбота приносить дискомфорт?
— Виходить цікава річ, над якою більшість людей навіть не замислюється: у момент, коли ми боїмося образити, нас ображають (або приносять нам дискомфорт). Замкнуте коло.
Наприклад, хтось хворіє і не любить, коли його кожну годину запитують «як ти себе почуваєш». Але ця людина не наважується сказати про це і злиться на того, хто запитує (а насправді підсвідомо злиться на себе — що не вистачає сміливості сказати стоп). От і виходить замкнуте коло.
Тому варто вчитись говорити про те, що вам не підходить. І натомість казати про те, що подобається і що підходить саме для вас (адже для кожної людини це щось суто своє). Зазвичай люди турбуються про нас так, як хотіли, щоб турбувались про них. А це не завжди прийнятний варіант.
Можливо, не варто узагальнювати й казати, що турбота не подобається, бо це досить ємке слово. Подумайте, що конкретно вас дратує чи створює дискомфорт — про це і скажіть.
Якщо хочете сказати це лагідно, то можна скористатись правилом «бутерброда»: кажемо спочатку приємніть, потім неприємне, потім знов приємність. Наприклад: «Я бачу, що ти про мене піклуєшся, мені це приємно. Коли ти не даєш мені змогу приготувати їжу (бутерброд, чай) мені це не подобається та ображає. Але мені приємно гуляти з тобою по парку й бачити, що тобі зі мною комфортно».
Це не означає, що з першого разу всі все зрозуміють, і вам буде легко комунікувати. Але ж як чудово навчитись говорити про свої потреби та мати змогу відстоювати свої кордони.
Матеріал підготовлений за фінансової підтримки Європейського Союзу European Union in Ukraine та Німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів Америки. Його зміст є виключною відповідальністю «Доступно.UA» і не обов’язково відображає позицію Німецького фонду Маршалла.