Ігор Безкаравайний про відновлення після ампутації, особисту мотивацію і те, як бути на рівні з іншими
У 2014 році Ігор Безкаравайний пішов в АТО. Через рік отримав важке поранення — наїхав транспортним засобом на протитанкову міну. Йому ампутували частину лівої ноги. На той момент Ігорю виповнилося 25 років.
Через декілька місяців чоловіку видали протез. Та ніхто не вчив їм користуватися — тоді не було ні спеціальних програм, ні реабілітаційних центрів. Довелося самостійно шукати мотивацію та відсікати жалість і все, що заважало рухатися вперед.
Тепер Ігор Безкаравайний став прикладом для ветеранів та ветеранок, які не хочуть, щоб травма заважала їм планувати життя та ставити перед собою амбітні цілі.
Після поранення
Моє відновлення почалося з дуже короткого діалогу. До мене в палату прийшов хлопець і каже: «Що, малий, ногу втратив? Ну дивись, отак протез знімається, отак вдягається. Усе буде добре, тебе запротезують. А я пішов на службу».
Я перепитав — у якому сенсі він іде на службу. Той відповів, що запротезувався, а тепер знову служить. І я кажу йому: «Вау».
Жалість і реакція сторонніх людей
Мені тільки стукнуло 25 років, мене всі жаліли, казали «сонечко, ти втратив ногу». Але мені цього не хотілося.
У 2015 році люди дуже по-різному реагували на протези та інші технічні засоби реабілітації. Влітку я одягав шорти, на мене на вулиці тикали пальцем і казали «людина на протезі». Мені хотілося сказати їм «тепер це наше життя, і таких як я буде ще багато».
Тому я шукав мотивацію в цих протиріччях, щоб ламати стереотипи. На цих речах відбувався момент становлення себе в суспільстві й позиціонування себе як звичайної людини.
Підтримка й самостійність
На першому етапі відновлення і повернення до тями дуже важлива підтримка близьких людей. Але мені пощастило, що ця підтримка була дуже поміркована.
Коли я вперше сам піднявся (після 3 тижнів лежачи), пересів на крісло колісне і виїхав у коридор — у цей момент мені сказали «ти можеш себе обслуговувати, поруч багато військових із такими ж пораненнями, тож тепер давай сам».
Це було дуже важливе рішення з боку моїх близьких — дати мені поштовх, щоб я далі почав самостійно рухатися. Коли близькі здувають пилинки, приносять їжу, носять на руках — вони не рухають людину в позитивну сторону. Я бачив такі випадки.
Невдачі
Не варто забувати і про іншу частину реабілітаційного процесу. Наприклад, ти виходиш із машини, послизаєшся, падаєш на нерозчищений сніг. І ти це все ненавидиш, тобі хочеться послати все під три чорти.
Але я якось збирався. Казав собі «все буде ок, ти почнеш чистити парковку і тд». Було розуміння, що по-іншому не буде. І треба самому вчитися робити життя кращим. Це штовхало мене вперед.
Оточення має значення
На своєму прикладі я можу сказати, що у всіх нас є класна опція — обрати для себе оточення. Також ми можемо обрати стан, у якому ми хочемо знаходитися.
У якийсь момент я зрозумів, що оточення, яке я маю, тягне мене донизу, зациклюється на стражданнях. Ресурс було вичерпано, а я топтався на місці.
Тому я вирішив рухатися далі. Пішов працювати, зайнявся спортом. Постійне підняття планки, зміна середовища, у якому ти знаходишся, це надзвичайно складно. Треба виходити із зони комфорту. А це завжди лінощі, «як на мене подивляться» та «а чи достатньо я фаховий спеціаліст для того, щоб із цими людьми на рівних спілкуватися».
Потім ти потрапляєш в оточення, вище за тебе — з погляду кваліфікації, фаховості, життєвого досвіду. Ці люди спілкуються з тобою, а ти починаєш паскудно думати «вони знають, що в мене є інвалідність, що я ходжу на протезі». Це треба вбивати в собі. І бути з ними на рівних.
Протези
Пройшло півроку після поранення, а я вже активно займався спортом, їздив з «Іграми героїв» по Україні, показував, що люди з інвалідністю — це не вирок. Але для того, щоб вийти на рівень впевненого користувача протезу й досить комфортно себе почувати, мені знадобився десь рік. Моє відновлення було дуже тривале, і я не можу сказати, що воно колись закінчиться. Тому що це подорож, яка може тривати все життя.
Десь після 5–6 років після поранення я зробив собі якісний універсальний протез, який підходить і під заняття спортом, і під щоденне використання. У нього є мінус — він досить дивно виглядає. Але це нюанс використання. Тобі або красиво виглядати, або комфортно себе почувати.
Пошук рольової моделі
Дуже важливо знайти для себе рольову модель. Я надихався морським піхотинцем зі США, у нього є свій спорт-клуб, він валить кросфіт.
Я почав гуглити, що в нього за протез і як він дозволяє робити такі речі. Прийшов із цією інформацією до свого протезиста й питаю, чи можемо ми таке зробити. Він сказав «можемо, чого ні». І ми зробили.
Матеріал було підготовлено в рамках проєкту, що проводиться завдяки Програмі реінтеграції ветеранів, яку реалізує IREX за підтримки Державного департаменту США.
Джерело фото: Ihor Bezkaravainyi
Сподобалась стаття?
Підтримайте нас, щоб таких матеріалів з’явилось ще більше.
Найменування отримувача: ГО ДОСТУПНО.ЮА
Код отримувача: 41769847
Рахунок отримувача: UA563052990000026009006701299
Назва банку: АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
Або станьте нашим патроном.