Роздратування, грубість, апатія у ветеранів та ветеранок, що отримали травми — як поводитися рідним? Відповідає психотерапевтка
Ветеранам та ветеранкам, які отримали травми на війні, потрібен час на відновлення. Вони можуть бути відчуженими, роздратованими або грубими.
Психотерапевтка Оля Ложкова підказує, як близьким людям реагувати на це й не боятися говорити про свої почуття.
1. Ветеран/-ка не може змиритися зі своєю травмою. Йому/їй важко знайти мотивацію для проходження реабілітації. Він/вона не бачить свого майбутнього, не розуміє, як жити далі. Як рідні можуть допомогти?
Цей стан, якщо він триває від 2-х тижнів до 1-го місяця, повинен викликати в рідних настороженість і певний рівень тривоги — тому що він може свідчити про високий рівень депресії.
Обов‘язково пропонувати постраждалому відвідування психіатра й почати лікування за потреби. Самотужки депресію не подолати.
У нашій країні звернутися до фахівця з психічного здоров‘я замість близької людини можна тільки якщо її психічний стан загрожує власному життю або вона стає небезпечною для оточуючих. В іншому випадку можна тільки пропонувати звернутися по допомогу.
Чи можна впливати на це? У наших силах тільки делікатно пропонувати, якщо людина, наприклад, ніколи не замислювалася чи не знала, як саме можна повпливати на свій стан. Можна спробувати домовитись, кажучи про свої власні почуття: про занепокоєність, тривогу, про щире бажання допомогти.
Але варто розуміти, що в людини завжди є вибір: звертатися по допомогу чи ні. І варто наголосити, що в людини є право не звертатися, не лікуватися, не робити своє життя кращим. Це, як правило, найскладніше для родичів, бо як же так —м залишити людину в спокої?
Але це право на «не змінювати своє життя» важливо надати ветерану чи ветеранці та поважати. Така свобода вибору більш стимулює до звернення по допомогу, аніж тиск чи вмовляння.
Маніпуляції, спроби щось довести, переконати, пояснити, тощо — тільки додадуть спротиву і викликатимуть агресію. Можливо людина під тиском і піде одного разу до фахівця, ба, може навіть і походити якийсь час аби від нього відчепилися, але це не матиме ніякого результату. Тому тільки повага до особистих кордонів і прийняття, що буде так, як вирішить людина, якої це стосується, а не ви.
2. Після отримання травми людина стала різкою, грубою і роздратованою. З нею важко розмовляти. Як близьким не ображатися на це й навчитися знаходити спільну мову?
Нагадаю, що травма — це небажана і складна подія, яка змінює життя людини. Війна накладає свій відбиток. Було б необачно вимагати від людини, яка постраждала, одразу вести себе як завжди. Це просто неможливо.
Якщо травма серйозна, то військовослужбовець ще повинен прийняти себе і своє життя з нею. А всі ми знаємо, як багато стадій треба пройти, щоб щось прийняти (заперечення, торг, злість і т.д). І стадії ці не за тиждень змінюються, інколи потрібно дуже багато часу.
Дайте час людині, можливо, ця роздратованість вщухне. Якщо ні — то знову ж таки, я би радила звернутися до фахівця з психічного здоров‘я для виключення ПТСР і сприйняття вже нової реальності й нового себе.
Але важливо не забувати, що перед вами така сама людина, як і інші. Що я маю на увазі: ображайтеся, якщо вам образливо. Травма не дає право людині робити боляче іншим. Так, у цьому випадку постраждалий частіше за все не може себе контролювати, потрапляє в стан афекту. Це важливо розуміти близьким, аби не брати близько до серця.
Але якщо давати такій поведінці амністію, то це не призведе до покращення стосунків, як і до спроб того, хто гнівається, щось зробити зі своїм станом. Причинно-наслідкові процеси будуть порушені й за норму буде видаватися те, що нормою не являється. Тому ображайтеся, але як і в усіх відносинах, важливо вміти це робити.
Так склалося, що в нашому суспільстві дуже люблять агресію видавати за образу. Як це виглядає: людина може перестати розмовляти, почати плакати й після того звинувачувати того, хто її образив.
Як же ображатися? Так і казати, що вам це образливо й неприємно. Щоб до вас так більше не казали. Щиро засмучуйтесь, але не карайте мовчанкою чи тирадою «як ти міг/могла». А як емоції вщухнуть, поговоріть про те, що сталося.
Той, хто грубить, і так знає, що він перегинає палицю, просто в моменті не може себе вгамувати. Він зрозуміє образу. Не потрібно робити вигляд, що нічого не сталося. Бо ви обоє знаєте, що це не так.
3. Як коректно підказати людині, що близькі відчувають втому?
Сама по собі фраза «вибач, я сьогодні дуже втомилася, давай іншим разом» — дуже коректна. Особливо, якщо казати її щиро, без роздратування і з долею співчуття, що зараз ви не в ресурсі.
Втомлюватися і відмовляти — нормально для будь-якої людини й за будь-яких обставин.
А ще хочу додати: не інвалідизуйте постраждалих, а навпаки — зберігайте і плекайте в них відчуття сили і віри в себе, відчуття своєї нормальності.
Матеріал було підготовлено організацією Доступно.UA в рамках проєкту, що проводиться завдяки Програмі реінтеграції ветеранів, яку реалізує IREX за підтримки Державного департаменту США.