Микита Васильченко про досвід життя в Іспанії, політ на параплані та створення власної платформи для пошуку фотографів
«Ідіть уперед та ніколи не здавайтеся — це мій принцип. Я намагаюся знаходити щось, що мене зацікавить, рухатися вперед», — розповідав киянин Микита Васильченко на «Форумі інклюзивності». — На великі дистанції я використовую крісло колісне, на маленькі дистанції — милиці. До цього треба було звикати з дитинства. Здебільшого я сам брав себе в руки й намагався справлятися з кожною ситуацією. Морально в цьому допомагали люди, які мене оточують».
У свої 22 роки Микита встиг здійснити політ на параплані, дослідити доступність в Іспанії та створити платформу, яка допомагає знайти професійного фотографа під фотосесію своєї мрії.
«Доступно.UA» поговорили з Микитою та розпитали в нього про досвід життя за кордоном та ініціативи, до яких він долучився.
Про доступність в Іспанії
Після повномасштабного вторгнення я із сім’єю перемістився з України до Іспанії. Зараз я перебуваю в місті Бланес (в автономній області Каталонія — прим. ред.). Воно знаходиться на узбережжі Середземного моря.
Коли я приїхав сюди, прийшов до мерії і сказав «якщо вам потрібні якісь поради по місту щодо доступності, то я готовий вам допомагати, я вже занурений у цю тему». Знаю, наприклад, якою має бути ширина дверей, нормативний пандус тощо. І, так як мене цікавить фотографія, то я фіксую на камеру всі погрішності міста. Якою була реакція місцевої влади? Вони сказали, що їх влаштовує все, як є (сміється).
Варто відмітити, що в Україні на вході до закладів усе ж іноді намагаються робити елементи доступності. Тут, на жаль, відкриваючи нові місця (кафе, ресторан чи перукарню) власники бізнесів не задумуються над тим, щоб заклади були доступними. Вони спочатку думають, як усе облаштувати всередині, а вже потім звертають увагу, на те, що людина з інвалідністю не зможе зайти на їхню локацію.
Цікава ситуація із підйомниками, якщо такі є на вході. Для того, щоб скористатися ними, ти маєш звернутися на рецепцію за ключем. Так принаймні було в тих закладах, де я бував. Тому завжди потрібна людина, яка могла б допомогти.
Про політ на параплані
Для мене це був перший екстремальний досвід. Звісно, спочатку я трохи боявся.
Взагалі ця активність ділиться на два етапи — до та після стрибка. Коли тебе на машині везуть на гору, то в тебе ще все тремтить. А потім йдуть технічні налаштування, на які ти відволікаєшся. Схема наступна — людину з інвалідністю садять у спеціальне крісло, позаду неї знаходиться інструктор, по бокам закріплений парашут. Поруч четверо помічників, які штовхають це крісло — вони допомагають здійснити стрибок.
Якогось особливого інструктажу не було, мені просто сказали «якщо страшно, закрийте очі, зможете відкрити їх, коли відчуєте, що гора залишилася позаду». Я так і зробив.
Що було дійсно крутим? Відчуття невагомості. Після того, як усе тремтіло на землі, у польоті ти відчуваєш себе пташкою.
Про те, як в Іспанії ставляться до людей з інвалідністю
Ставлення до людей з інвалідністю тут і ставлення до них в Україні — у цьому є різниця. В Іспанії ти відчуваєш себе інакше, у позитивному сенсі. Це одразу «кидається в очі».
У мене була така історія. Я спілкувався зі знайомими, і вони запросили мене доєднатися до них: «У нас взагалі дівочий вечір, але ти теж можеш прийти». Я погодився. Було цікаве відчуття — я один хлопець в компанії сімох дівчат. У такі моменти повністю забуваєш, що в тебе є інвалідність.
У роки, коли я був тінейджером, міг засмучуватися, що в мене є інвалідність. А зараз розумію, що я така сама людина, як і інші, просто пересуваюсь кріслом колісним. Так само в когось є потреба в тростині, або ж у чомусь іншому.
Про місцеві активності
Тут є організація під назвою Mifas. Років 20 тому вони почали мотивувати до активного життя людей старшого віку. А зараз також стали долучати людей з інвалідністю.
Все почалося з того, що один житель Каталонії звернув увагу на скарги людей пенсійного віку на кшталт «мені 65 років, але я не можу знайти жодного заняття для себе». Це підштовхнуло його заснувати організацію, і тепер у них є ціла програма, пов’язана з відпочинком, культурою та спортом.
Ще є класна історія про кулінарні майстер-класи. Їх організовують, щоб люди в процесі приготування їжі вивчали каталонську мову. Зараз є розподіл, що Каталонія — це Каталонія, а Іспанія — це Іспанія. І якщо ти знаходишся на території Каталонії, то бажано розмовляти каталонською.
Також я познайомився з асоціацією Areaadaptada — вони створюють велосипедні маршрути майже по всьому світу. Я доєднався до команди, яка існує майже 15 років. Ми збираємося та катаємося по природним трасам. Тут є два типи велосипедів для людей з інвалідністю — на них можна пересуватися сидячи та лежачи.
Про власну платформу для пошуку фотографів
З’явилася спонтанна ідея відкрити свою власну справу. І я «поставив її на ноги» майже за півтора місяці. У мене були деякі заощадження з попередньої роботи, де я був найманим працівником.
Усе почалося з моменту, коли я побачив на своєму телефоні 10 тисяч фотографій із різних місць. Тоді подумав «чого б не зробити щось, пов’язане зі знімками». Так до мене прийшла ідея платформи, де кожен бажаючий зможе знайти для себе фотографа під омріяну фотосесію.
N.V — Company of photographers — як Uber для фотографів та клієнтів, які хочуть, щоб їх гарно пофотографували. Якщо людина має концепцію зйомок, ми кажемо «під ваш запит можна використати таку-то локацію, запросити такого-то фотографа». Тобто шукаємо ідеальний метч, а ви вже ведете переговори із фотографом чи фотографинею.
Ми плануємо приймати замовлення з різних точок світу. Наразі в нашій команді є фотографи з України, Канади та Польщі.
Зі свого досвіду скажу, що фотографія — єдиний спосіб назавжди запам’ятати найкращі моменти життя.
Матеріал підготовлений за фінансової підтримки Європейського Союзу European Union in Ukraine та Німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів Америки. Його зміст є виключною відповідальністю «Доступно.UA» і не обов’язково відображає позицію Німецького фонду Маршалла.