Пацієнт №1:
Дмитро Щебетюк і його боротьба з депресією

Психотерапія — слово, яке ми часто боїмося та не розуміємо. Адже думаємо, що після роботи з психотерапевтом нас назвуть «психом». Дуже помилкове твердження. Психотерапія — це про розділення речей в житті, що роблять тебе щасливими та нещасливим. Її мета: допомогти тобі підсилити перші та позбутися других. Саме так і робив Дмитро Щебетюк.
Міцні обійми депресії
За своє коротке життя я встиг серйозно зіштовхнутися з нею. Перший епізод у 2016 році. Коли мене залишили без Паралімпіади в Ріо. А після церемонії проводів нашої збірної, я провалився остаточно на дно. Мені було б набагато простіше, якби то я показував погані результати та не відповідав рівню збірної. На той момент я був сьомий у світових рейтингах і попри це залишився вдома на дивані. Два тижні я просто лежав у своїй кімнаті та дивився в стелю. Нічого мене не цікавило, нікуди не виходив, а на всі дзвінки друзів відповідав, що дуже зайняти та знову лягав. Із цього стану мене витягнув інший дзвінок – пропозиція працювати ведучим у паралімпійській студії. Щоденна завантаженість допомогла повернутися в колію.

За рік це сталося знову. Моє фото з холодильником стало відомим і могло б слугувати ілюстрацією в словнику: «Бідний активіст із багатим внутрішнім світом». Я відчував злість і пустоту, бо працював 10+ годин щодня, а в холодильнику навіть миша відмовлялася вішатися. Тоді у Доступно.UA ми не заробляли. На цьому наполягала колишня колега. Ще більш сміховинною ситуацію робив факт: вона мала інший проєкт, де заробляла гарні гроші. А я мав плавання та виступи, що проходили за одним сценарієм: «Діма, ми робимо захід. Розкажеш про інклюзію? Грошей не маємо, щоб заплатити тобі». Після холодильника першим кроком стала умова оплати таксі туди-назад. Другим, із часом, оплата обіду. Для мене це були масштабні зміни, десь на рівні висадки на Місяць.
Я йшов за планом, і наступна депресія сталася ще за рік. Цього разу через стосунки з дівчиною. Вся історія заслуговує на окрему книгу. Я захоплювався дівчиною в усіх аспектах, ми мали багато позитивних моментів. Проте негативу було більше. Він лежав на психологічному рівні, тоді недоступному мені. Ці стосунки тушили весь позитив у житті, вбивали та витягували багато енергії. Ми не розійшлися швидко та безболісно для обох. Натомість намагалися говорити про стосунки, бо хотілося їх зберегти. Не допомогло. Тоді я вперше подумав про роботу із психотерапевтом. Мав статися ще ряд подій, щоб я написав пост про пошук терапевта:

- автостоп Європою, що був однаково емоційним і енергоємким;

- шалений робочий темп у 2019 році: перевірки 18 міст за 4 місяці;

- смерть 5 знайомих людей з інвалідністю, зокрема на візках. Хтось просто багато вдома сидів, хтось через захворювання, а хтось мав активне життя та відкладав турботу про своє здоров'я в довгий ящик. Особливо вплинула смерть Олени Молоданової. Я пережив сильний стрес і бачив певне відображення в ній.
У момент усвідомлення своїх проблем ти ніби дивишся у дзеркало. Ти бачиш не себе звичного,
а себе, яким не хочеш бути.
Людину, яка віддала свою особистість на поталу.
Роботі, не важливим речам, інтересам інших.
А де тут я?
Психотерапія — це корисно
Я почав пошуки із безкоштовного психотерапевта, бо знав свої можливості та ціни на ринку. Відгукнулася Вікторія Демченко. Наше знайомство пообіцяло цікавий досвід: вона власне є не психотерапевткою, а тренеркою з життєвого та професійного розвитку. Ще й живе в Польщі. А, отже, замість особистих зустрічей — онлайн. Ми почали.

І вже після першого заняття мені стало легше. З етичних міркувань я збережу хід нашого спілкування від загалу, проте очевидними речами поділюсь. Як відбувається психтерапія? Перші зустрічі з лікарем говорите саме ви. Це гарна розрядка та можливість скласти ваш «портрет». Особливо для мене, зазвичай про себе я говорю мало, а тут прорвало.

У момент усвідомлення своїх проблем ти ніби дивишся у дзеркало. Ти бачиш не себе звичного, а себе, яким не хочеш бути. Людину, яка віддала свою особистість на поталу. Роботі, не важливим речам, інтересам інших. А де тут я? Яка з цього користь, якщо ти втрачаєш бажання жити?

Робота з Вікторією закінчилася. Я відчував значний прогрес і потребу продовжувати. Якраз прийшла «чорна п'ятниця», час знижок, коли моя сестра теж знайшла собі психотерапевта. Так я познайомився з Іриною Кутовою та розпочався другий етап психотерапії.
Де я зараз?
Одна з основних проблем, що ми виявили та пропрацювали: порушений баланс між самовіддачею та відпочинком. Перш за все життєвих потреб: їжа, сон, відпочинок і фізичні вправи. Робочі справи забирали свій час, а потім накладалися на час інших. Доводилося вибирати, від чого відмовлятися. Фізичні навантаження відпадали першими за замовчуванням. Далі йшов відпочинок. На завершення доводилося вибирати, що мені потрібніше: поспати чи поїсти. Звучить абсурдно, еге ж? Що вже казати про баланс між роботою та особистим життям, друзями, музикою тощо.

Ми маємо дозволяти собі відпочивати. Відкласти частину роботи на завтра чи відмінити зустріч. Речей, що можуть почекати набагато більше, ніж ми думаємо. Усе, що нам потрібно — свіжий погляд. Адже життя — це більше, ніж робота. Нам варто частіше нагадувати собі про це.

Я навчився встановлювати кордони. Поясню на прикладі роботи, бо це тема, знайома для всіх нас. Субота та неділя — це кордон. Я не працюю на вихідних. Є лише два виключення: справа приносить мені величезне задоволення чи справа «горить». Щоб зрозуміти, чи дійсно вона горить я застосовую свіжий погляд. Зазвичай вона не «горить». Далі. Вечір — це час відпочинку. Тобто кордон. Мені може писати команда, бо я знаю, що вони не зловживають відпочинком. Я сподіваюсь на це :) Проте для малознайомих чи незнайомих людей діє кордон: я відповім завтра.

Інша річ, що ми виявили, що мені некомфортно залишатися на самоті. Потім я зрозумів, що ні. Справа лише в тому, що я не мав цього часу, постійно знаходячи додаткову роботу. Наприкінці 2019 року в мене виникло бажання поїхати до військової частини, де служив мій батько. Саме там пройшла більша частина шкільного життя. Ми мали їхати з сестрою. Кілька разів відкладали, бо в неї змінювалися плани. Тоді я вирішив, що маю обрати остаточний день поїздки. Якщо в сестри знову зміняться плани, то поїду сам. Зрештою, так і сталося. І для мене це був класний прорив емоцій, що я провів час на самоті, лише з власними думками.
Ми маємо дозволяти собі відпочивати.
Адже життя — це більше, ніж робота.
Нам варто частіше нагадувати собі про це.
Чому я рекомендую працювати з психотерапевтом
Вам необов'язково йти до психотерапевта просто зараз. Наше життя — це дряпання на вершину. Проблеми ведуть нас у протилежний бік від неї — вниз. З якимись проблемами ми можемо впоратися самостійно. Є моменти, коли ти усвідомлюєш: ти не йдеш вниз, не біжиш, а просто летиш по майже вертикальному спуску. Це момент, коли ти собі не можеш допомогти, і друзі не можуть, і сім'я. Це час, коли треба звернутися по допомогу.

Після роботи з психотерапевтами я почуваюсь щасливою людиною, чого в повній мірі не відчував давно. Саме робота з фахівцями допомогла мені увійти в карантин зі здоровим сприйняттям себе та цієї тимчасової ситуації.

Я дуже хочу подякувати команді Доступно.UA та найбільше Наталці Павленко. З ними я мав можливість виговоритися, ще до початку роботи з психотерапевтками. Я дякую Вікторії Демченко за те, що вона першою протягнула професійну руку допомоги. Особливо за перше заняття, що принесло мені значне полегшення та надихнуло на подальшу роботу. Дякую Ірині Кутовій. Я збирався зробити паузу після першого етапу роботи з нею. Проте вирішив ще продовжувати наші зустрічі.

Що я скажу вам? Психотерапії не варто соромитися. Соромно нічого з собою не робити, коли маєш проблеми.
Матеріал створили за підтримки Європейського фонду за демократію.

Також читайте: