Доступно.UA на карантині.
Юля Карбунарова: син їсть шпинат,
а я медитую під час випікання

Львівська республіка Доступно.UA на зв'язку!
Про роботу на карантині
У мене все життя змінилося, не лише робочий графік. По суті, в мене дві роботи: тренерка плавання в дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, слуху та Доступно.UA. З тренерством набагато важче. Басейни зачинені та наші тренування проходять дистанційно: я записую відео для своїх підопічних або проводимо тренування по відео-зв'язку. Вдома я постійно відволікаюсь і більше втомлююсь, ніж коли стою на бортику басейну, бачу людину, знаю що, як підказати та змінити.

Водночас моя частина по роботі з Доступно.UA стала на паузу. Я мала запускати новий проєкт, але треба ще трохи почекати. Хоч його розвиток і планування відбуваються кілька останніх років, після того як ми робили "Доступні секретні подорожі", і люди приїздили до Львова. А про його подробиці ви дізнаєтеся трохи згодом :)
Про ефективність роботи
Напередодні карантину я захворіла. Поки лікувалась, записувала ідеї та плани на час після одужання. Коли я вже мала повертатися, оголосили карантин. Два тижні мною керувала внутрішня незгода. Я звикла до постійного руху, а тут безперервний застій. Питання, що при особистому контакті вирішувались за 10 хвилин, у віддаленій роботі забирають годину.

Після цього періоду пристосування, я просто повернулася до свого звичного рівня продуктивності. До того ж, я віддаю перевагу живому контакту з людиною, а не довгим перепискам у соціальних мережах. Напевно, я дещо старомодна щодо цього.
Про роботу вдома з дитиною
Син дуже тішиться з того. Лесик не міг повірити, що я вдома весь час: "Ти завтра вдома? Точно? Як добре". Коли він ще був зовсім крихітним, то так само працювала вдома, поки писала дисертацію.

Останні роки трохи інша ситуація: я постійно у відрядженнях або на роботі допізна. Фактично вдома мене немає. Перший час він просто не міг наобійматися та націлуватися зі мною. Раніше ми раз-два на місяць ходили до кінотеатру чи театру, а тут почали вдома дивитися мультики. Син мене постійно тримає за руку, щоб я нікуди не пішла і сиділа з ним.

Я навчила його читати. Саме на карантині. Хоча не мала відповідних досвіду чи знань. Цей час став у нагоді. Я розуміла потребу навчити дитину читати, проте можливості не було. А після роботи, о 21 годині, за це братися не варіант, бо передусім для сина це було б складно. А ще привчила його їсти шпинат і броколі. Це взагалі перемога!
Потрібно цінувати той час, що маю зараз.
Немає нічого важливішого в житті,
як сім'я, діти, підтримка
наших близьких людей.
Про головну зміну в житті
Стався випадок, коли Лесику було два роки. Мені треба бігти до університету, якась важлива атестація абощо. Я вже запізнююсь, а він мене не хоче відпускати, біжить за мною. "Мамо, не йди!" і дивиться мені вслід. А мені треба йти. І от я йду, а собі повторюю: "Не обертайся, не дивись". Звичайно, я обертаюсь і бачу свою дитину, яка сумно дивиться, як я віддаляюсь. І я починаю плакати, а повернутись не можу. На зустріч незнайомий чоловік:

- Боже, дівчино, та хто вас образив?

- Не чіпайте, мене життя образило. - така дурна відповідь, ніби я королева драми. - Мені треба на роботу йти, а в мене дитина сама вдома.

- Та йдіть бігом до дитини, нащо вам та робота здалася.

Дуже мені ці слова та ситуація згадалися. Я зрозуміла, що все життя займаюся з чужими дітьми: вчу, виховую, підтримую. А на свою дитину в мене не вистачає часу та ми навіть почали втрачати зв'язок. Треба щось змінювати у своєму житті. Я вирішила, що після завершення карантину складатиму робочий графік так, щоб я могла максимально багато часу приділяти сину. Потрібно цінувати той час, що маю зараз. Адже дитина виросте та не потребуватиме мого піклування в такому обсязі. Немає нічого важливішого в житті, як сім'я, діти, підтримка наших близьких людей.
Про щастя
Перших три тижні я не виходила з дому взагалі. Щойно перехворіла та не хотіла наражати інших на небезпеку. Життя в приватному будинку дозволяє таку розкіш. Вийшла, коли продукти закінчилися. А на вулиці сонце світить, небо блакитне та насичене, як ніколи, легкий вітерець. Весняний аромат у повітрі. Після часу, що я провела вдома, зупиняюся, вдихаю на повні груди повітря і відчуваю радість. Така проста річ.

Я дивлюся на людей і розумію: куди ми поспішаємо? Усі втомлені, проте постійно біжать. Куди? Заради чого? Подумайте, чи залишиться важливою ця справа за рік. Чи дійсно воно настільки є важливим для вашого життя?

Випічка - це моя велика любов. Не їсти, а саме випікати. Ось цей процес дозволяє забути про все, поринути в себе та медитувати. Часом я навіть уявляю себе ведучою кулінарної програми (сміється).
Про те, чого бракує на карантині
Зі мною таке вперше, щоб настільки тягнуло до води. Просто без тями. Шкода, що у Львові немає річки чи хоч озера. Не можу пояснити, з чим це пов'язано: посидіти на березі, залізти до води, просто рукою похлюпати воду.
Матеріал створили за підтримки Європейського фонду за демократію.

Також читайте: