Після початку повномасштабного вторгнення кількість ветеранів та ветеранок з важкими травмами збільшилася. Вже зараз військовослужбовці проходять фізичну та психологічну реабілітацію. А волонтери, активісти та громадські організації намагаються привертати увагу до проблем, з якими ветерани стикатимуться після повернення до цивільного життя — це архітектурна недоступність, бюрократія в медичних установах, неможливість влаштуватися на роботу.
Найголовніше — не допустити, щоб ветерани та ветеранки з інвалідністю стали невидимі для суспільства, як це було в СРСР. Для того, щоб будувати нову реальність, варто пам’ятати історію і відсікати радянську спадщину, яка досі відгукується в багатьох сферах життя. У невмінні спілкуватися та помічати потреби людей з інвалідністю, у бажанні відсторонитися та неспроможності гідно віддячити захисникам.
Що ж було після закінчення Другої світової війни? Що саме ми не маємо права забувати? «Доступно.UA» розпитали у автора історичних проєктів Акіма Галімова про те, як радянська влада «стирала» пам’ять про ветеранів з інвалідністю.
Чому в СРСР взагалі не було образу ветерана з важкими пораненнями? Наприклад, якщо подивитися на групові фото тих часів, немає людей з ампутаціями? Зараз ми розуміємо, що з фронту повертається багато людей, які втратили кінцівки.
Бо це була свідома політика радянського керівництва — забути, заховати, викреслити з публічного життя ветеранів з інвалідністю.
Потрібно розуміти, що після Другої світової війни в СРСР були мільйони людей з інвалідністю. Але не було абсолютно ніяких умов для їхньої реабілітації, не було навіть нормальних крісел колісних. Більше того, соціальні виплати також були мізерні.
Із часом соціальна напруженість у ветеранському середовищі зростала, багато ветеранів були вкрай негативно налаштовані до радянської влади. Солдати, що повернулися з фронту, добре памʼятали тактику «гарматного мʼяса», яку використовували «великі» радянські маршали.
У 1949 році, на 70-річчя Сталіна, радянська міліція повністю зачистила міста в радянських республіках від ветеранів з інвалідністю. Їх примусово поселяли у віддалених регіонах, у спеціальних таборах на кшталт «Будинку інвалідів» на острові Валаам, що знаходиться на Ладозькому озері. Так, щоб їх ніхто не міг побачити, і вони не псували картинку «великої перемоги», яку просувала радянська пропаганда. Також ветеранів з інвалідністю відправляли до ГУЛАГу.
Чи брали ветеранів з інвалідністю на роботу?
Радянська система тільки на словах була побудована на ідеях рівних можливостей для кожного, насправді ж цей режим був абсолютно ворожим до людей з інвалідністю. Ніякої інклюзивності не було, якщо їх і брали на роботу, то на спеціальні ізольовані підприємства, подалі від очей.
Існували навіть цілі міста, де жили люди з інвалідністю. Наприклад, до сьогодні в росії є населенні пункти, де живуть тільки незрячі люди. Це жах.
Все це — пряме порушення прав людини, сегрегація (відокремлення) людей, які мають повне право жити та реалізовувати себе на рівні з іншими.
Якщо ви хочете зануритися в тему ветеранів СРСР ще більше, рекомендуємо подивитися випуск проєкту «Історія обману» під назвою «Що приховують у кремлі про День перемоги? Реальна історія з Акімом Галімовим».
Джерело фото: «Історія обману»
Сподобалась стаття? Підтримайте нас, щоб таких матеріалів з’явилось ще більше.
Найменування отримувача: ГО ДОСТУПНО.ЮА
Код отримувача: 41769847
Рахунок отримувача: UA373052990000026009046710358
Назва банку: АТ КБ «ПРИВАТБАНК»
Наша сторінка на Buy Me a Coffee.
Або станьте нашим патроном.