Тактильні елементи доступності — якими вони бувають і як їх неправильно встановлюють
70 % інформації людина отримує за допомогою зору. Порушення зору (із частковою або повною втратою) впливає на те, як людина орієнтується у відкритих просторах та приміщеннях. Від цього також залежить її самостійність, безпека та можливість (чи її відсутність) отримати доступ до інформації.
Щоб слабозорі та незрячі люди добре орієнтувалися в просторі, їм, між іншим, потрібні тактильні елементи доступності. Що це таке? Де їх розміщують забудовники? Чи правильно це роблять? Які помилки трапляються найчастіше? Що заважає незрячим пішоходам? Чи потрібні елементи доступності в приміщеннях та укриттях? Про це «Доступно.UA» розповів Євген Свєт — тифлопедагог, реабілітолог, консультант з питань безбар’єрного середовища.
Тактильні елементи доступності — що це таке і для кого вони потрібні?
Одним із ключових засобів забезпечення доступності для людей із глибокими порушеннями зору є використання тактильних елементів доступності, які сприймають на дотик.
До тактильних елементів доступності належать тактильні смуги та тактильні інформаційні покажчики. Орієнтування та переміщення людини із порушеннями зору в просторі за допомогою тактильних елементів відбувається завдяки використанню тактильних властивостей тих чи інших об’єктів та розумінню місця їх розташування (положення) та співвідношення між ними. Основний допоміжний засіб, який використовують люди з порушеннями зору під час орієнтування та переміщення відкритими просторами, — це біла тростина.
Завдяки тактильному сприйняттю тих чи інших елементів, розташованих на шляху руху незрячої людини, завдяки тактильному співвідношенню — різниці фактур, яку людина сприймає на дотик за допомогою білої тростини або підошви взуття, особа із глибокими порушеннями зору отримує необхідну інформацію про:
- простір, що її оточує;
- потрібний чи необхідний напрямок руху;
- попередження про небезпеку або перешкоду на цьому шляху руху.
Наземні тактильні смуги — які їхні типи та функціональні призначення?
Різницю фактур, тактильне співвідношення двох елементів, розташованих поруч на поверхні, якою прямує людина, називають: тактильними смугами (у нормативній базі України); індикаторами тактильної поверхні (за міжнародними стандартами).
Що потрібно розуміти фахівцям та спеціалістам, які проєктують, встановлюють або мають на балансі системи тактильних смуг? Необхідно розуміти не лише основні нормативні вимоги, але й те, як саме цими засобами будуть користуватися.
Тактильні смуги за функціональним призначенням поділяють на три типи: попереджувальні, направляючі та інформаційні:
- коли тактильна смуга сприяє отриманню користувачем інформації про різні види небезпеки або перешкод, її функціонал — попереджувальний, а смуга є попереджувальною;
- коли тактильна смуга надає користувачеві інформацію про той чи інший напрямок руху, забезпечує чітке прямування (пересування) незрячої людини в необхідному напрямку, вона є направляючою;
- коли тактильна смуга надає інформацію про місце початку/закінчення руху, зміни напрямку руху, про місця розташування пішохідних переходів, зупинок громадського транспорту, відображає розташування місць посадки у транспортні засоби, місць отримання товарів, послуг, довідкової чи іншої інформації тощо, її функціонал — інформування, тобто смуга є інформаційною.
За принципом встановлення тактильні смуги поділяють на спеціальні та стандартні.
👉 Спеціальні тактильні смуги (так звана «тактильна плитка») — це тактильні поверхні, виготовлені зі спеціальних тактильних індикаторів. Такі індикатори встановлюють на поверхню пішохідних шляхів вулично-дорожньої мережі (наземні) та на підлогове покриття всередині будівель і споруд (підлогові).
Спеціальні тактильні смуги умовно розподіляють за типом рифу:
- тип рифу «поздовжні паралельні лінії» використовують для направляючих спеціальних тактильних смуг;
- тип рифу «зрізаний конус» зазвичай використовують для попереджувальних спеціальних тактильних смуг.
👉 Стандартні тактильні смуги — це конструкції зі звичайних (типових) елементів середовища, які мають виконувати свій основний функціонал у мережі відкритих просторів, не пов’язаний із питаннями доступності, але за своїми тактильними властивостями такі елементи середовища можуть виконувати функції тактильних смуг.
Функцію стандартних тактильних смуг на відкритих шляхах (вуличних/пішохідних просторах) можуть виконувати: бордюрний камінь, газон, пішохідна доріжка, яка з одного чи двох боків має різне за фактурою покриття зі стандартних матеріалів, комбіноване покриття, коли на пішохідних шляхах покладено різні типи тротуарної плитки, бруківки, асфальту, що відрізняються за фактурою (мають тактильне співвідношення один до одного) і за кольором.
Перевагою стандартних тактильних смуг є те, що вони, за дотримання основних критеріїв щодо тактильного співвідношення (тактильного контрасту), не дисонують із довколишнім середовищем, у тому числі з об’єктами історичної та культурної спадщини. Тобто, якщо у замовників чи виконавців будівельних або ремонтних робіт є бачення або розуміння загального дизайну об’єкта, то у цей дизайн можливо інтегрувати саме систему стандартних тактильних смуг для забезпечення вимог доступності. Така система стандартних тактильних смуг буде частиною загального дизайну об’єкта, а не чимось штучним, чужорідним. Незряча людина, яка має досвід самостійного орієнтування та переміщення відкритими просторами, у будь-якому разі спочатку шукатиме «природну тактильність».
Приклад: візьмемо Хрещатик, Софіївську площу, площу Ринок у Львові — там є своя автентичність, на якій контрастні кольорові об’єкти будуть дисонувати. На локаціях рекреації (парках, скверах, майданах) та просторах архітектурної спадщини можна досягнути тактильності стандартними тактильними смугами. Тобто різним покриттям (бруківкою, системою газонів, бордюрними каменями тощо).
Які найпоширеніші помилки встановлення тактильних смуг?
Безумовно, найбільш поширена помилка зараз в Україні — це коли спеціальну тактильну смугу (так звану тактильну плитку) встановлюють на фасковому ФЕМі (фігурних елементах мощення) або на бруківці, тому вона не відчувається тактильно за допомогою білої тростини або підошви взуття. І це катастрофічна проблема.
Чому це відбувається? Виконавці отримують завдання покласти тактильну плитку, але вони не задумуються про те, який вона має функціонал і як працюватиме для людей, які мають її сприйняти на дотик. Часто системи встановлених спеціальних тактильних смуг не мають жодного змістового навантаження. Тому задача не може бути виконана без розуміння функціонального призначення.
Проблема номер два — у місцях розміщення тактильних смуг розташовані об’єкти або перешкоди. Наприклад, каналізаційні решітки, люки, стовпи, обмежувачі руху транспорту. Тому, безумовно, спеціальні тактильні смуги треба розташовувати в безпечних місцях.
Третя помилка — коли системи тактильних смуг покладені з порушенням Державних будівельних норм (ДБН), і вона виводить на центр дороги, створюючи загрозу для людини з порушеннями зору. Пішохід із глибокими порушеннями зору не зможе зрозуміти, де саме закінчується зона безпеки (пішохідна зона) та розпочинається зона великої небезпеки (проїзна частина). Направляюча тактильна смуга не може розпочинатися чи закінчуватися просто так — без позначення її початку та закінчення.
Четверта помилка — коли поруч покладено дві-три смуги. Справа в тому, що два чи більше променів тактильних смуг завдовжки менше ніж 1,2 м при примиканні один до одного можуть тактильно «не прочитатися» наконечником білої тростини. Особливо це стосується ситуацій, коли є декілька поворотів «направляюча — попереджувальна — направляюча» смуги. У таких випадках отримуємо «тактильний шум», який унеможливлює отримання необхідної інформації на дотик, і є велика вірогідність дезорієнтування.
Система тактильної навігації має бути максимально простою — чим простіше, тим краще. Як це зрозуміти? Беремо порівняння. Коли йде зряча людина, вона обирає найбільш простіший і коротший маршрут. Тоді дивимося на схему прокладання тактильної плитки, де часто є купа складнощів — поворот наліво, два кроки, поворот направо, два кроки й таке інше. Чим менше поворотів, тим краще.
Якщо мова йде про попереджувальні тактильні смуги, ми можемо використовувати типові практичні рішення з рекомендацій. Якщо ж ми кажемо про систему направляючих тактильних смуг, то тут потрібні індивідуальні проєктні рішення, не може бути жодного типового рішення, треба продумувати кожен маршрут, робити креслення.
Що робити з антипаркувальними напівсферами, які можуть призвести до травм?
Функціональне призначення стовпчиків, напівсфер і іншого — унеможливити потрапляння транспортних засобів на пішохідну частину тротуару або взагалі на тротуар. Це взагалі не проблема доступності, це порушення Закону України.
Наведу такий приклад. Що робити зі зломщиками, як себе вберегти від потрапляння у власну оселю якогось крадія? Ми можемо встановити один замок, другий, третій, п’ятий… сто замків. Але для професійного злодія ці замки не стануть перешкодою. Ми також маємо досвід західних країн, де взагалі не замикають оселі. Тому «замикати чи не замикати оселі» — це не питання доступності. З погляду нормативної бази України, пішохідна частина тротуару має бути вільна від будь-яких перешкод.
Відповідно, будь-які стовпчики, будь-які напівсфери — це є порушення нормативної бази України. Та якщо їх не встановити, то всі тротуари будуть запарковані транспортом, і ніхто із маломобільних груп населення взагалі не зможе пересуватися пішохідною частиною. Але це не питання доступності. Це питання роботи Національної поліції України або питання Інспекції паркування тощо.
У теорії, тротуари мають бути без стовпчиків/напівсфер. Як цього досягти на практиці? Наприклад, Київська міська рада приймає рішення збільшити штраф за паркування до 5 тис. гривень. Потім розробляється механізм виконання, дають доручення відповідному департаменту Київської міської державної адміністрації і розробляють механізм, яким чином на законній основі треба стягувати штраф. Я з впевненістю можу сказати, що якщо за перше порушення буде штраф 5 тис. гривень, за друге порушення протягом місяця 15 тис., а за третє порушення — відбиратимуть водійське посвідчення, то необхідність у стовпчиках зникне.
Тактильні смуги в приміщеннях — чи потрібні вони?
Є проблема виробників, які хочуть продавати, є проблема підрядників (виконавців), які не хочуть напрягатися, їм просто треба щось кудись поставити, і є проблема не дуже компетентних перевіряючих. Часто такі ситуації трапляються з пандусами, які роблять просто для галочки. Потім з’явилася ще одна тенденція всюди встановлювати таблички Брайля (інколи траплялися навіть таблички Брайля за склом). І те саме відбувається з тактильною плиткою — переважна більшість тактильних плиток в українських приміщеннях не потрібні, це марно викинуті кошти.
❗️ Що треба знати перед тим, як прийняти рішення про встановлення спеціальних тактильних смуг в приміщенні? Мінімальна довжина променя тактильної смуги при примиканні смуг одна до одної повинна становити не менше ніж 1,2 м (це середня довжина тростини якою користується незряча людина). Також необхідно враховувати довжину одного кроку людини, яка пересувається простором. Тому два чи більше променів тактильних смуг довжиною менше ніж 1,2 м при примиканні один до одного можуть тактильно «не прочитатися» наконечником тростини. Якщо тактильні смуги прокладені паралельно одна до одної, то відстань між ними повинна бути не менше ніж 3,0 м. Якщо відстань від паралельно прокладених тактильних смуг менше ніж 3,0 м, то вони можуть створювати «тактильний шум». Якщо ж відстань між смугами 1 метр або менше, вони можуть сприйматися як суцільні, і тоді з’являється велика ймовірність дезорієнтування. Саме тому зі спеціальними тактильними смугами в приміщеннях є проблеми.
Доречність спеціальних тактильних смуг в приміщеннях не заперечується, але потрібно розуміти функціональне призначення. Їх можна встановити, якщо є великий простір (від 500 кв. м) і є необхідність прокласти маршрут від точки А до точки В (визначити напрямок руху від вхідної групи до стійки реєстрації, ліфта чи іншого важливого об’єкта). Є також приклад Київського метрополітену, де по центру є одна направляюча тактильна смуга, яка веде через всю платформу. І є дві попереджувальні смуги по краям платформи, які вказують на те, що там небезпека. Якщо ж додати ще одну направляючу, утвориться шум — людина не знатиме, чи знаходиться вона ближче до правого краю або до лівого.
Повертаючись до будівель з невеликими просторами, то найпростіша тактильна навігація там — це килим, який виконує орієнтувальну функцію, або різні типи підлогового покриття. Найбільш класна тактильна смуга в приміщенні — це стіна. А коли я бачу спеціальну тактильну смугу по центру в коридорі шириною 2 м, то просто опускаються руки.
Незряча людина, яка навчена переміщуватись відкритим простором, їй достатньо один-два рази пройти по приміщенню, щоб вона там зорієнтувалась. Якщо ми маємо систему приміщень, систему коридорів, систему схем, якщо ми в цьому приміщенні маємо тактильну схему, ця тактильна плитка нам взагалі не потрібна.
Нещодавно був випадок зі скандальним об’єктом: за великі кошти фонду благодійника було побудовано нібито інклюзивне середовище, і там був невеличкий простір (розміром із кухню), викладений тактильною плиткою. Це все подавалося як еталон інклюзії, але я хотів би подивитись на того незрячого, який би цим користувався. Знову ж таки — всюди треба йти від функціонального призначення. Не від назви «направляюча» чи «попереджувальна», а від функції — чи зможе вона попередити, чи зможе людина по ній пересуватися.
Чи потрібен контрастний колір на тактильних смугах?
Спеціальна тактильна смуга — вона є елементом доступності для дуже вузької категорії користувачів (для людей із глибокими порушеннями зору, незрячих). Тактильна смуга, яка має контрастне відокремлення — вона працює і для слабозорих, і для всіх, хто в тих чи інших умовах підпадає під категорію маломобільні групи населення з порушеннями зору.
Що таке порушення зору по напряму маломобільності? Коли людина зі 100% зором може бути тимчасово незрячою: яскраве сонце, перехід з добре освітленого приміщення в темряву (або навпаки) і таке інше. Відповідно, контрастне відокремлення — це не питання доступності, це питання інклюзії (тому що охоплює максимальну кількість користувачів).
Якщо говорити про універсальні умови, то досить непогано, коли смуга має колір — це додатковий візуальний орієнтир. Уявіть, що в приміщенні задимлення, людям треба швидко евакуюватися, у таких випадках добре, коли гарно видно тактильну смугу, покладену на шляху руху.
У мене була ситуація, коли я заблукав на вокзалі, вийшов із поїзда й не розумів, куди треба йти. Що є на будь-якій залізниці? Щось жовте, що вказує напрям руху — тобто інтуїтивно воно приведе тебе або до довідки, або до якоїсь транспортної розв’язки. Саме тому візуальна складова дуже потрібна.
Нова редакція ДБН щодо доступних укриттів — чи не занадто ідеальна картина подана в них?
*ДБН В.2.2–5:2023 «Захисні споруди цивільного захисту»
По-перше, не треба ідеалізувати будь-яку українську нормативну базу. По-друге, якщо казати про останню редакцію цих ДБН, треба розуміти сферу застосування (це нове будівництво, реконструкція, капітальний ремонт). Якщо брати існуючий засіб укриття, який не під капітальним ремонтом і не під реконструкцією, то ми там нічого не доб’ємось. Тобто просто за бажанням зробити щось, що не є доступним, — це навряд відбудеться.
А якщо говорити про положення, які є в цих ДБН, то це, мабуть, єдиний документ в Україні, коли майже одночасно вийшли і редакція, і перша редакція змін (тому що туди одразу не увійшли деякі тези). Положення там досить непогані, чи будуть вони виконані — покаже час. Ще є ДБН В.2.2–40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд» та ДБН В.2.3–5:2018. «Вулиці та дороги населених пунктів». Та чи дотримуються їх? Питання риторичне.
Чи можуть ДБН бути ще краще? Так. Чи прописано там усе? Ні, там не прописане все по різним причинам. Чи реально щось збудувати, дотримуючись цих норм? Так. Більш того, доступні будівлі можна будувати й без ДБН, якщо розумієш функціональне призначення. Як приклад можу навести термінал D аеропорту «Бориспіль», який відкрили у 2012 році без нормативної бази — на той час це був взірець інклюзивності.
При створені статті були використані матеріали з методичних рекомендацій «Тактильні смуги — доступність відкритих громадських просторів для людей із порушеннями зору» авторства Євгенія Свєт.
Матеріал підготовлений за фінансової підтримки Європейського Союзу European Union in Ukraine та Німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів Америки. Його зміст є виключною відповідальністю «Доступно.UA» і не обов’язково відображає позицію Німецького фонду Маршалла.