«Для чого всім показувати протез?» Тетяна Літус про реакцію на нетактовні коментарі та радянські стереотипи
Тетяна Літус — керамістка з Ужгорода. Вона веде сторінку в Instagram, де показує свої вироби — посуд у формі кавунів, кактусів та навіть котів. Ще Тетяна ділиться фото та відео, на яких помітно, що вона користується протезом нижньої кінцівки. Три роки тому, через онкологічне захворювання, дівчина втратила ногу.
«Коли відбулася ампутація ноги, я чітко усвідомлювала, що не хочу ховати протез», — написала Тетяна в одному з постів. Зараз вона катається на велосипеді, плаває в басейні та танцює у своїй майстерні, наспівуючи «і весь світ мені дорожчий за правила нудних людей».
Це досвід, який надихає. Та знаходяться люди, які залишають на сторінці Тетяни недоречні й грубі коментарі. Ось приклад одного з них: «Я дуже співчуваю дівчині й щиро зичу щастя, але не розумію, для чого всім показувати протез. Люди завжди старалися одягом заховати різні вади тіла».
Ми запитали в Тетяни Літус, як вона реагує на нетактовні зауваження та своїм прикладом руйнує радянські стереотипи.
Про негативні коментарі та реакцію на них
Такі коментарі досить часто прилітають. Здебільшого це запитання «навіщо ви показуєте свій протез?»
Люди, які пишуть такі слова, не розуміють, що протез — це вже частина мене. Він як аксесуар чи атрибут, який має дуже стильний вигляд. І головне, що він мені подобається. Я себе прийняла новою, а якщо комусь це заважає, то це їхні проблеми, не мої.
Коментаторам це «муляє очі». У них не було досвіду ампутації, вони не проходили пекло. Їм треба гарна картинка. Але якщо прикрити протез чи травму — це не теж саме, що їх більше немає. Ми живемо в часи війни, на вулицях з’являтиметься все більше людей на протезах, милицях, кріслах колісних.
А ще, коли вартість протеза дорівнює вартості машини, квартири чи навіть будинку, не дуже хочеться ховати таку красу.
Зазвичай скріни таких коментарів я публікую в себе в блозі — кажу, що так робити не ок. А потім блокую акаунти, щоб не псувати собі нерви. Щось доводити їм немає сенсу — вони, як і я, гнуть свою лінію.
Тому не треба звертати увагу на таких людей. Варто продовжувати доносити свою життєву позицію тим, хто підтримує і розуміє. Таких — більшість.
Люди з важкими травмами — як реагувати й чи потрібно допомагати
Насамперед це про перемогу людини над собою. Вона не закрилася в собі й не лишилася вдома. А вийшла на вулицю, продовжуючи жити максимально активно — наскільки це тепер можливо. І такі люди надихають. Їхні протези, милиці, крісла колісні — це про силу духа й боротьбу за життя.
Спілкуватися з ними треба як зі звичайними людьми. Але помічати моменти, коли людину треба пропустити вперед у черзі, поступитися місцем у транспорті. Також можна запитати, чи потрібна допомога. І допомагати лише в тих випадках, коли ви почули стверджувальну відповідь.
Не треба лізти, якщо людина відмовляється і каже, що їй це не потрібно. Ви можете поставити людину з інвалідністю в незручне становище і змусити її відчувати дискомфорт.
Головне — вчасно зрозуміти, чи потрібна поміч. І не лише слухати, а й чути людей.
«Дякують за службу» не варто казати всім людям з ампутаціями кінцівок
Дуже часто люди в коментарях під моїми постами, у яких видно протез, пишуть «дякую за службу». Це неправильно. Особливо щодо до тих, хто дійсно служив й ризикував своїм здоров’ям на фронті, захищаючи нас із вами.
Моя історія інша — я втратила кінцівку через онкологічне захворювання. Зараз, дякувати Богу, я жива та здорова вже третій рік. Про це часто розповідаю в соцмережах.
Є багато людей із такими ж травмами. Також бувають ампутації як наслідок інших порушень здоров’я, чи ДТП. Є ті, хто народжується без кінцівок.
Коли в соцмережах ви бачити протез, якщо є можливість, погортайте сторінку людини, подивіться її історію, розберіться, що й до чого.
Радянські стереотипи про людей з інвалідністю і можливість позбутися їх
Для цього треба, щоб якомога більше людей показували нових себе, щоб ділилися своїм шляхом. Незалежно від віку й ситуації. Усі люди різні, але саме від нас залежить те, як інші бачать нас.
Ми живемо у 21 столітті, коли можна ходити з рожевим волоссям, пірсингом, тату, взувати височенні підбори чи зручні кросівки. Кожен обирає сам, як йому жити. І ніхто не має права вказувати, як жити іншим людям.
Найжахливіше, що негативні коментарі можуть сильно вплинути на людей з інвалідністю. І вони будуть соромитися кудись виходити, бути не такими, як усі.
Тому нелюди, які пишуть або кажуть неприємні речі, отруюють життя іншим. Вони застрягли в радянських установках «у нас інвалідав нєт».
Знаєте, людина з інвалідністю не обирала свій шлях. Так склалося життя. У когось це ампутація кінцівки, у когось захворювання, у когось аварія, у когось здоров’я відібрала війна.
Усі життєві ситуації накладаються одна на одну. Це бойові шрами, які є історією кожної людини. І вони роблять нас сильнішими. Ми будемо продовжувати жити своє чудове життя — як нам захочеться. А якщо в когось від цього «очі повилазять», ну що ж, це їхній вибір.
Будьте собою, відстоюючи себе перед вузьколобими людьми, та не знецінюйте себе. Кожен — це повноцінна особистість зі своїми особливостями.
Сподобалась стаття? Підтримайте нас, щоб таких матеріалів з’явилось ще більше.
Найменування отримувача: ГО ДОСТУПНО.ЮА
Код отримувача: 41769847
Рахунок отримувача: UA373052990000026009046710358
Назва банку: АТ КБ «ПРИВАТБАНК»
💚 Наша сторінка на Buy Me a Coffee.
💚 Або станьте нашим патроном.