Карантинний "Тостер".
Частина 1.
Тернопіль та Івано-Франківськ

Коли ми відправлялися в цю поїздку, карантин лише стукав в українські двері. Вже тоді нам довелось зіштовхнутись як із втомою від роботи, так із переживаннями, що охопили наше суспільство.
Тернопіль: вечірка, куди тебе не запрошували
Наша перша перевірка Тернополя відбулась у серпні. Сім місяців — короткий термін для змін в Україні. Зазвичай у нас довго запрягають. Тому напередодні другої поїздки, я мав певний скепсис стосовно змін. А Тернопіль здивував.

У попередньому матеріалі про Файне місто ми писали про засилля маршруток-чортопхайок. Відтоді міська влада закупила 20 низькопідлогових автобусів. Так, це не вирішує питання громадського транспорту повністю, але показує кроки в правильному напрямку. Влада заслуговує на похвалу, а ми радіємо.

Ви ж знаєте цю історію про батька, який мав трьох синів: розмного, так собі та дурного. Так от зміни в доступності аптек схожі на цю ситуацію: одна аптека змінила власників і отримала підйомник, що зробив її доступною; в іншій почався ремонт — чекаємо на поліпшення рівня доступності; а третя — закрилася.

Коли говориш про зміни, то все ж чекаєш на позитив. Із негативом зіштовхуєш постфактум. Наприклад, вулиця Чорновола, яку реконструювали під час першої перевірки. У кількох місцях ми помітили значні порушення: перепади висоти більші за 2 см, відсутність тактильної плитки, незручне покриття. На вулиці облаштували велодоріжку, але вже зараз її можна викреслити із загальної довжини: високі з'їзди-заїзди та протипожежні ящики з піском на шляху прямування. Це взагалі що?

Також встигли зайти до одного із закладів мережі "Файне місто". Власник мережі, Петро Заставний, заявляв, що цього року візьмуться за доступність одного з працюючих закладів і відкривають новий, що буде зручним для всіх. Чекаємо на результати та сподіваємося, що в статусі молодого тата, Петро краще розуміє потреби маломобільних груп населення :)
Тернопіль викликав багато негативу. У певний момент наша відеографка Аня звернула увагу, що ми розносимо інфраструктуру міста. Хоча ми звикли розповідати про міста в позитивному та об'єктивному ключі. Пізніше ми зрозуміли, чому так могло статись. Андрій, хлопець Ані, який приїхав разом із нею, підмітив, що Тернопіль — це вечірка, на яку ти прийшов, а тебе не запрошували. Класна вечірка, приємні люди, але ти почуваєшся тут стороннім. І це був дуже влучний інсайт про місто.

Поїздка видалась складно. У першу чергу, емоційно. Карантинні новини тупцювали поруч увесь час. Я радий, що через велику завантаженість, я не мав часу читати соціальні мережі. Тож вся істерія, що розганяли, пройшла повз мене. Можливо, вплинуло те, що в Файному місті ми запланували багато зустрічей зі ЗМІ, а після спілкуванням з ними впродовж дня, я не знаходив сил на ще якісь новини.

До Тернополя ми їхали підготовлені: з антисептиками та рештою засобів, вмотивовані тримати дистанцію від людей, мінімізувати контакти. Стривожені та втомлені ми переїздили до Івано-Франківська.
Івано-Франківськ: позитив переважає
Напередодні поїздки моя мама дуже хвилювалася, що через карантин можуть закрити рух між областями. І ми застрягнемо десь. Я ж був спокійний. Адже брав у поїздку своє страхування — гітару. Де б ми не застрягли, із телефоном я продовжую ефективно працювати, а гітара забезпечить мені відпочинок, розраду та духовну рівновагу. Що б не відбувалося в світі, важливо знайти свій прихисток і поринати в нього, коли переживаєш складні моменти.

Маю зізнатися, що я — людина з особливими потребами. Моя особлива потреба: у робочих поїздках жити самому в готельних номерах. О диво! Два перших міста здійснили цю потребу. Така можливість явно підтримувала мій моральний дух на противагу переїздам кожного дня, великим об'ємам роботи та напрузі, що повисла в повітрі. Коли варто тобі чхнути, і тебе готові спалити на вогнищі. Також допомогло, що у Франіківську до нас приєднався Костянтин Ічко, керівник проєкту "Тостер".

Івано-Франківськ має мінуси. Проте зазвичай про місто хочеться говорити добре. Там відкриті люди та прогресивна спільнота. Цього разу місто також залишило про себе приємні враження, за виключенням двох моментів. Перший: площа навколо ТЦ "Центральний", де виклали дуже рельєфну бруківку, якою дуже важко ходити. На додачу на переходах поруч відсутні пониження, і не зрозуміло, як там взагалі пересуватися маломобільним групам населення.
Другий: це автовокзал. Ще влітку на площі поруч із ним побудували двоповерхову будівлю з магазинами. Тоді ми не встигли звернути увагу, але зараз помітили, що на вході до всіх магазинів є сходинки — 10-15 см. Хоча простору там достатньо, щоб зробити зручно та й будівля є зовсім новою. Схоже, хтось явно має сходи головного мозку.

І це ще не все про автовокзал. Біля нього доробили ремонт. Проте пандус залишився ненормативним. Я після важкого дня не горів бажанням ним користуватися. Натомість до мене підійшла працівниця вокзалу та запитала, чим може допомогти. Сказала, що мають облаштовану вбиральню. Приємно здивувала цими словами, і я попросив провести мене. Як часто буває, слова не співпали з реальністю: дуже різкий кут нахилу пандуса, близько 16 градусів, тісна вбиральня з високим порогом, що я передумав нею користуватися.

Закінчивши свої справи, ми вирушили до двох наступних міст нашої поїздки — Кам'янця-Подільського та Вінниці.
Проєкт здійснюємо за підтримки Фонду прав людини
Посольства Нідерландів в Україні

Також читайте: