Блог

Герої, які допомагають людям під час війни: засновниця ГО «Бачити серцем» Олеся Яскевич

Повномасштабне та цинічне російське вторгнення назавжди змінило життя мільйонів українців. Люди втратили близьких, залишилися без дому та стали вимушеними переселенцями. На щастя, серед нас є герої, які щодня допомагають співвітчизникам. Завдяки ним ми віримо у єдність та прискорюємо перемогу України.

Сьогодні ми публікуємо профіль однієї з таких героїнь — засновниці громадської організації «Бачити серцем» Олесі Яскевич. Дякуємо, що ви надихаєте нас!

Ім‘я та прізвище
Олеся Яскевич

Місто
Київ

Професія до повномасштабного вторгнення?
Засновниця та очільниця «Бачити серцем» — це громадська організація, яка створює проєкти для соціалізації дітей, підлітків та молодих людей із комплексними порушеннями розвитку.

За фахом я вчителька, спеціальна педагог. Продовжую досліджувати корекційну освіту. Останнім часом вивчаю тему сексуальної просвіти молоді та підлітків із комплексними порушеннями розвитку.

Чим захоплювалися?
Людьми. Як до війни, так і зараз. З маленької ініціативи вони можуть зробити великий проєкт.

Де і як війна застала вас?
Вдома, у Києві. Це було і очікувано, і неочікувано. Для нашої родини війна почалася у 2014 році. Після останніх новин ми вже заздалегідь збирали тривожні рюкзаки. Але ніколи не можна бути повністю готовим до того, що прийде війна, і міста почнуть бомбити.

Вранці 24 лютого я прокинулася від телефонного дзвінка колеги й побачила свого чоловіка, який стояв із таким обличчям, що я одразу зрозуміла — щось трапилося.

Що робили в перші дні?
Емоційно я не була готова до цього. Відчувала тривогу, страх і паніку.

Спочатку ми із сім’єю знайшли неподалеку від нас школу з бомбосховищем. Потім виявилося, що в нашому будинку є підвал із нормальними умовами — якийсь час перебували там, а потім вирішили виїхати до Івано-Франківська.

Чим займаєтеся зараз?
Від початку війни я була впевнена, що нам доведеться поставити нашу діяльність на паузу — на початку березня здавалося, що продовжувати просто нереально. Втім, я розуміла, що скоріш за все ми будемо займатися такими справами як гуманітарна допомога, евакуація. Тобто робити більш практичні речі. На початку так і було, але в нас не було чіткого плану, усе було хаотично.

Але коли наша команда вже евакуювалася в більш-менш безпечні міста, ми зрозуміли, що вже треба починати щось робити. Тому що для дитини з інвалідністю війна — це стрес, помножений на тисячу.

Дітям із комплексними порушеннями розвитку дуже складно пояснити, чому треба кудись їхати або сидіти в бомбосховищі. Звичайно ж, на фоні цього в дітей ставалися дуже сильні відкати — емоційні, фізичні, психологічні. Батьки почали звертатися до нас із запитами «що робити» — у дітей були істерики, агресія, порушення сну, зриви, ремісії.

І ми в «Бачити серцем» вирішили продовжувати робити те, що ми вміємо найкраще — проводити заняття з дітьми. Завдяки карантину в нас уже був досвід роботи в онлайні. Тому ми почали організовувати групові зустрічі для дітей, підлітків і молоді. Для того, щоб у них була можливість зрозуміти, що в цьому світі все ще залишилося щось стале — є заняття, є їхні куратори, є люди, яких вони знають.

Коли розпочалися заняття, ми стали консультувати батьків. Спочатку допомагали з конкретними запитами. Наприклад, як організувати побут для дітей в умовах війни, як пояснити дитині з комплексними порушеннями розвитку що відбувається, як влаштуватись на новому місці в країні або поза її межами.

Потім зробили щотижневі ефіри, які тривають досі. Спочатку їх проводили для підтримки та для того, щоб у батьків була змога поговорити. Це було особливо терапевтично для тих, хто виїхав за кордон — у кожного була непроста історія. Люди могли почути рідну мову, досвід інших батьків і поради спеціалістів. Згодом ми зрозуміли, що все класно, але це треба структурувати. І наша команда зробила онлайн-супровід. Зараз це проєкт «Педагогічно-психологічний онлайн коучинг для батьків, що виховують дітей, підлітків та молодь із комплексними порушеннями розвитку, що внаслідок бойових дій в Україні вимушені були змінити своє місце проживання».

В рамках проєкту продовжуємо індивідуальний супровід — тобто в кожної родини, яка до нас звертається, є первинне консультування. Їй надають куратора, який допомагає з конкретними запитами. Наприклад, у дитини самоагресія, або вона не може ходити до нової школи. Ми працюємо і з дитиною, і з батьками. Проводимо різні майстер-класи або тренінги для того, щоб допомогти батькам скласти розклад на день, написати соціальну історію, особливо якщо дитина з аутизмом або з ментальними порушеннями. Також долучаємо спеціалістів, які знаходяться в інших країнах, і проводимо мотивуючі зустрічі — для натхнення батьків.

Десь у середині березня ми зрозуміли, що треба розділити підлітків і молодь на окремі групи, прописали їм програми і проводили підтримуючі онлайн-заняття. А в червні ми запустили онлайн-табори «Ми поряд» на все літо — для підлітків (10–15 років) і для молоді (16+). Для них приготували програму з арт-терапією, музичними й театральними активностями, різноманітними майстер-класами та класними гостями. І по можливості раз на місяць у Києві ми робимо сімейний пікнік.

Продовжує роботу проект «Психологічний хаб» для усіх родин, що мають дітей з інвалідністю. Психологи проекту продовжують проводити індивідуальні консультації та групові зустрічі з батьками. До групи долучаються батьки дітей з інвалідністю з різних міст України та за її межами. 

Пережитий страх, стрес та відчай вплинув на здоров'я батьків та дітей. Кожен член родини наразі потребує психологічної підтримки, допомоги психотерапевта та методів, технік та способів, щоби мати можливість допомогти собі самостійно. Щомісяця проводиться в середньому 117 консультацій

Окремо в нас є супервізія для спеціалістів (для психологів, вчителів, спеціальних педагогів та людей, які працюють із дітьми з особливими освітніми потребами). І ми проводимо підтримуючі групові зустрічі.

Якщо ви хочете доєднатися до якось проєкту, можете написати в соціальних мережах на сторінку «Бачити серцем». Табір працюватиме ще до 20 серпня, а з вересня ми запускаємо школу та майстерню — усе у форматі онлайн, бо дуже багато наших підопічних виїхали за кордон.

Що будете робити далі?
До війни в нас були плани та амбітні цілі. 
Глобальна ціль — докласти зусиль, щоб Психоневрологічний інтернат перестав існувати як інституція. Тобто зробити гідну альтернативу. У вересні ми хотіли запускати квартиру підтриманого проживання. Зараз, скоріш за все, поки що не будемо цього робити — через війну й небезпеку.

Ще один план на майбутнє — побудувати повноцінну велику школу (від народження до 20 років, а після випуск в доросле самостійне незалежне життя настільки, наскільки це реально в кожному конкретному випадку). Якщо в батьків народжується дитина з порушеннями розвитку, вони звертаються до нас і отримують ранній супровід. Потім йде інтегрований дитячий садочок, після цього підготовка до школи, де є рівні замість класів.

Рівні визначали би, які напрями цікаві й фізично доступні для дитини. Далі допомога з працевлаштуванням або підбір занять у нашій мануфактурі, які б були фізично доступні конкретній людині.

Це дуже велика й амбітна ціль. Ми від неї не відрікаємося. Хочемо почати будівництво або провести реконструкцію певної будівлі для того, щоб зробити безперервний супровід родини, яка виховує дитину з комплексними порушеннями розвитку. Щоб ця родина не залишилася поза системою й батькам не доводилося «вигризати» послуги і права, які мають бути в дитини.

Чому ви допомагаєте іншим людям?
Дуже важливо не відвертатися від людей, які потребують допомоги. Зараз це як ніколи актуально. Мене дуже тішить, що люди стали помічати те, чого раніше не бачили.

У мене сильно болить за людей, які мають комплексні порушення розвитку та їхні родини. Інколи їм елементарно треба посміхнутися або сказати «чим ми можемо допомогти». І, наприклад, затягнути крісло колісне на сходинки, коли вони не продубльовані пандусом.

Якщо ви зустрінете дитичну чи дорослу людину, яка «трохи не так поводиться», «дивно рухається», «якось інакше виглядає», не відводьте погляд, посміхніться їй або її батькам.

Дуже хочеться стерти ту стигматизацію та погане відношення до дітей із комплексними порушеннями розвитку. Хочеться, щоби їх сприймали як людей.

Як вам можна допомогти?
Зараз ми як ніколи потребуємо фінансової підтримки. Тому, якщо у вас відгукується те, чим ми займаємося, можете підтримати нас фінансово.

Якщо у вас є бажання допомогти, можете написати нам. І ми придумаємо, у якому форматі вас можна долучити. Можливо, людина може провести цікавий майстер-клас для наших підопічних. Або зробити фото чи відео із наших офлайн-зустрічей.

Підтримати громадську організацію «Бачити серцем» можна за цими реквізитами:
Приватбанк
5169 3305 2164 4986
Карта оформлена на Яскевич Олесю Олександрівну, засновницю ГО “Бачити серцем”

ГО "Бачити серцем", неприбуткова організація
Р/р:. UA193510050000026009579730500
ПАТ «УкрСиббанк»
ЄДРПОУ 39439273
МФО 351005

Зробити благодійний внесок з будь-якої точки світу на краудфандинговій платформі.

Сподобалась стаття?
Підтримайте нас, щоб таких матеріалів з'явилось ще більше.
Найменування отримувача: ГО ДОСТУПНО.ЮА
Код отримувача: 41769847
Рахунок отримувача: UA563052990000026009006701299
Назва банку: АТ КБ "ПРИВАТБАНК"

Або станьте нашим патроном.





Люди Новини Інтерв’ю