Блог

Біла Церква: а потім знизу постукали



Наша команда вирушила на перевірку міста на безбар'єрність для маломобільних груп населення. І Біла Церква залишила по собі досить неоднозначне враження.


Інфраструктура: не розгледіти в пилюці


Єдине місце, де ми знайшли в місті якісну бруківку, — на вулиці Ярослава Мудрого, поруч із магазином АТБ. А на решті вулиці, теж укритій бруківкою, вже настала руїна. Бруківка неякісна, розвалюється. Через це місто буквально тоне в пилюці від розбитої бруківки.

Ми помітили, що під час облаштування пішохідних переходів не було навіть натяку на попереджувальну тактильну плитку. Можливо, якби хтось із представників міської влади виробляв або продавав тактильні елементи доступності, у місті з цим проблем не було б. А так, вибачайте, незрячі: поки що треба обійтися без тактильної плитки.

І що теж дивує — це якість понижень на пішохідних переходах. Насамперед — нещодавно відремонтованих. Наприклад, біля Замкової гори та Аграрного університету. Лише погляду достатньо, щоб зрозуміти, що під час виконання робіт потреба здати об'єкт в абиякому стані відтіснила нормативність інфраструктури та її зручність на другий план.


Однак усе це можна виправити. На відміну від байдужості мера міста, що дуже засмутила нашу команду. Він навіть не особливо хотів слухати про пошуки можливих рішень. Натомість ми почули десяток причин, чому "ні". Напевно, така поведінка міської влади є віддзеркаленням ситуації з доступністю в місті.

Локації: надія є, за неї варто боротися


Місцевий Центр надання соціальних послуг — великі молодці. По-перше, ще до нашої перевірки вони створили в себе безбар'єрний простір. За це Центр отримав від нас наліпку #ДоступноРекомендує. По-друге, після перевірки ми залишили для них рекомендації для поліпшення ситуації з безбар'єрністю. А як ми здивувалися, коли більшість наших рекомендацій вони реалізували протягом дня: встановили додаткові поручні біля туалету, поручень на дверях, перемістили нижче дзеркало для зручності людей на візках, дітей та людей низького зросту, додали контрастну стрічку на сходах на вході до Центру.

Залишився ще поріжок, який вони не встигли прибрати за день. І ми чекаємо, що вони також виконають решту наших рекомендацій. Така спритність приємно вразила нас і показала, що люди можуть змінювати на краще свої локації за короткий проміжок часу. Усе залежить від бажання.




А ще круто, що саме в Білій Церкві є перша інклюзивна школа — ще з 1994 року. У 2002 там встановили ліфт, щоб діти могли пересуватися між поверхами. І в школі започаткували незвичну практику: учні з інших класів допомагають учням з інвалідністю. Спершу багато батьків було проти того, щоб разом з їхніми дітьми вчилися діти з порушеннями здоров'я. Проте час змусив їх змінити свою думку. Ба більше – дякувати за таку ініціативу. Адже найкраще вона вплинула на шкільних хуліганів, які виявили високий рівень культури, емпатії та свідомості. Це стосувалося не лише ставлення до дітей, а й до всіх людей загалом.

Ми ходили до нового, ще не добудованого готелю. Місцеві активісти розповідали, що він має бути доступним. Однак прилегла територія вже з порушеннями — неправильні наземні переходи. А також немає облаштованих паркувальних місць для людей з інвалідністю. Оскільки ці місця мають бути ширшими, ніж звичайні. Щодо зручності всередині та наявності облаштованих номерів, то зараз важко сказати щось конкретне. Ми стежитимемо за ситуацією.





До Міської ради веде хороший пандус, але там усередині немає облаштованої вбиральні для маломобільних груп населення. Хоча одну з кабінок у жіночій вбиральні досить легко переоблаштувати і зробити її зручною для всіх. А ще слід обов'язково звернути увагу на те, що на паркуванні Міської ради місця, призначені для людей з інвалідністю, зайняли порушники ПДР.



На залізничному вокзалі найбільша складність — це відсутність переходу між коліями. Людей на візках носять уверх-вниз сходинками. І, звичайно, вбиральня. Точніше, ні. Курилка з написом «Вбиральня для людей з обмеженими можливостями» на дверях: міцний запах сигаретного диму, наліпка «Місце для паління», а під нею — стільчик для курця. От прям тільки бракує баночки «Нескафе», ущент набитої недопалками.

Зате біля унітаза на поручнях, призначених для людей на візках, сохли різні ганчірки, і загалом у вбиральні багато приладдя для клінінгу. Але Кропивницький вони не перевершили.

Транспорт: пристрасна любов до маршруток


Можемо порадіти за Білу Церкву. Адже вона на одній хвилі з більшістю українських міст. Хвилі автомобілецентричності! Юху! Знову ж таки вся інфраструктура міста вибудована таким чином, що на вершині «харчового ланцюжка» перебувають приватні автомобілі, а не пішоходи, велосипедисти, громадський транспорт.

І ще ми послухали досить дивні вихваляння маршрутками. Так, вони низькопідлогові та є зручними для маломобільних груп населення. Проте вони залишаються маршрутками. Місто мало б розвивати муніципальний громадський транспорт, нормальний транспорт, а радіти цим метастазам, що звуться «маршрутки». Єдиний плюс, що на фоні, наприклад, маршруток у Тернополі, тут вони нові та нерозбиті. Поки що.


Замість завершення


Майже 20 років тому я востаннє був у Білій Церкві. Що сказати? Місто не змінилося. Стоп, ні, не так. Воно змінилося. Проте з часу змін минуло років 10. Усе розвалилося та повернулось у попередній стан. Тож я нічого не пропустив.

А ще ці вихваляння маршрутками. Це наче хвалитися власною глупотою. Проте, якщо середньовічні трубадури та фігляри використовували цей прийом, щоб завуалювати голос народу та передати потрібне повідомлення, то під час виборів сучасних народних обранців, від них чекали інших якостей.

У місті є світлі плями. Вони надихають. Було б крутяцько, щоб вони стали центрами, з яких почнуться позитивні зміни. Важливо, щоб решта на них орієнтувалася. Тоді місто нормально розвиватиметься, і відпаде потреба міняти бруківку кожних три роки, бо попередня, розкришившись, осіла в легенях містян.

Проект здійснюємо за підтримки посольства Великої Британії в Україні.



Міста Подорожі