Блог

Меж немає. Як зробити мистецтво інклюзивним

Поява пандусу в музеї чи театрі ще не свідчить про повноцінну доступність. Це варто розуміти культурним менеджерам. Інклюзія — це не лише про інвалідність. Інклюзивний простір — той, що думає про всіх своїх відвідувачів: будь-якого віку, статі, рівня мобільності.

Що гальмує розвиток мистецтва для всіх?


Здебільшого інклюзія в мистецтві тримається на фахівцях і активістах із громадського сектору. Ключовим питанням залишається відсутність фахівців, педагогів. Є соціальні працівники, які знають, як працювати з дітьми з інвалідністю, і є митці, які розуміють сферу, але не знають, як працювати з цими дітьми. До того ж, відсутня прийнятна освітня база для майбутніх митців з інвалідністю. Позашкільна робота творчих гуртків і мистецька освіта загалом не робить кроків у напрямку роботи з такими дітьми. Якщо людина з інвалідністю потрапить у мистецький проєкт, то, швидше за все, виконуватиме роль людини з інвалідністю. Тобто немає переосмислення сприйняття та ролей для людей з інвалідністю. Поки інвалідність, а не людина є основним фактором. Хоча мало б бути навпаки.

Так вважає Анастасія Войтюк, музикантка, культурна менеджерка, керівниця організації "Непротоптана стежина", що проводить фестиваль інклюзивного театру "Шлях". За її словами, у мистецькому просторі й мистецькій освіті загалом з'явилося замкнуте коло, яке складно розімкнути через відсутність професійних кадрів. Рушійною силою, на її думку, можуть бути самі люди з інвалідністю. Адже багато проєктів створили за їхньої участі. І вони сьогодні є ключовими гравцями в інклюзивному мистецтві. 

Доступність як художній елемент



Водночас переосмислення вже відбувається в інклюзивно-мистецькому проєкті "Краще разом", що розвивають у культурно-громадського центрі "Shelter+". "Інклюзія — це про переосмислення сцени. І доступність ми використовуємо як художньо-естетичний елемент. Замість доповнення, вона може збагатити твір. Наприклад, уся хореографія в нас побудована на жестовій мові", — поділився Роман Морозов, співзасновник "Shelter+". 

У своєму театрі вони використовували нерівну рівність. Тому що всі люди не можуть бути абсолютно рівними. Але рівність полягає в тому, що кожна посудина [людина] наповнюється повністю. Цю концепцію творці проєкту запозичили з праць Григорія Сковороди.


Невіддільним елементом включеності митців з інвалідністю є заробіток. Дуже важливо, аби митці отримували гонорари, а не працювали виключно з рахунок грантів. Цю ідею "Краще разом" реалізовує коштом чіткого акценту на мистецтві, а не на присутності людей з інвалідністю у творі, що неабияк сегрегує людину у контексті мистецького твору чи вистави. 

А що з музичними фестивалями?




Розумію, що чим більше ми займаємося інклюзією, тим більше нам не вистачає роботи з професіоналами. Максимум, що ми можемо зробити,  це поставити платформи, зробити заїзд, 1-2 сцени із перекладачем жестовою мовою і запрошених музикантів з інвалідністю для виступу на фестивалі", — поділився Андрій Зоїн, директор Respublika Fest. Цьогоріч фестиваль зіткнувся з проблемою пошуку виконавців. "Учасники з інвалідністю є, але їх настільки мало, що вистачить пальців двох рук, щоб перерахувати".

Минулого року на Respublika Fest для музикантів з інвалідністю зробили окрему платформу для виступів. Цього ж року організатори вивчили урок, і на одній сцені виступали всі. 

Одним із найбільш болючих питань залишається ситуація з облаштованими вбиральнями. Цим поділилась Мар'яна Мокринська, менеджерка з GR & CSR в Atlas Weekend. Люди не розуміють, що таким людям не підійде звичайна вбиральня. А тому потрібно продовжувати вести просвітницьку роботу. Фестиваль пройшов шлях від встановлення платформи для людей з інвалідністю та вбиральні до створення доступності для людей із порушеннями слуху як на живому фестивалі, так і на онлайн події.


Пільги чи на рівні з усіма?


"Будь-яка людина цінує щось більше, якщо вона за це платить фінансово. Стався цікавий казус на ZaxidFest, коли людям з інвалідністю запропонували безкоштовний вхід, проживання, організували трансфер. Проте щойно зазначили, що супроводжуючі повинні були платити за вхід зі знижкою 60%, то всі запрошені гості відмовилися. А це 30 людей", — згадав Дмитро Щебетюк, модератор дискусії. Тому треба знаходити баланс, але однозначно не робити вхід безкоштовним. 


Його колега-модератор Леонід Марущак поділився власним досвідом інклюзії на музичних фестивалях. Свого часу на КаZaнтип, що проходив поруч із нині окупованою Паралімпійською тренувальною базою в Євпаторії, приїздило багато спортсменів. І лише згодом він дізнався, що для них нічого не робили безкоштовно: люди платили шалені гроші за вхід, самостійно домовлялися з місцевими, щоб їх довезли, а потім ще й долали недоступність на території КаZaнтипу. Із часом організатори почали думати про доступність, бо побачили, що можуть збільшити кількість відвідувачів завдяки цьому.

Чому веб доступність важлива?


Багато музеїв знаходяться в історичних будівлях. І це часто стає на заваді, коли музейники займаються облаштуванням свого простору. Звичайно, є випадки, коли вдалось цього уникнути: у Вінниці є музей-садиба Михайла Коцюбинського. Відвідувачі можуть без проблем зайти, адже не вході зовсім немає порогу. Його зняли спеціально для діда письменника.

Проте в більшості це питання залишається невирішеним. Варіантом могло б стати залучення VR-технологій. Дмитро Щебетюк розповів про власний досвід з Амстердаму під час відвідин музею Анни Франк. Через вік будівлі вона є не просто недоступною, а ще й одним із небагатьох випадків, коли її не можна облаштувати. Тому поки інші відвідувачі проходили екскурсію особисто, йому дали VR-окуляри, завдяки яким він міг побачити все те саме, але на відстані. 

Водночас поки немає вирішення питань архітектурної доступності, музейники концентруються на інших. Наприклад, для людей з порушеннями зору в музеї мистецтва імені Богдана і Варвари Ханенків. Тут уже карантин вносить свої коректури. "Ми не можемо проводити екскурсії для незрячих, бо це вимагає багато роздаткового тактильного реквізиту, без якого людина не може в повній мірі побачити мистецтво", — ділиться Катерина Гоцало, авторка екскурсії для незрячих у музеї мистецтва імені Богдана і Варвари Ханенків.



На думку Ольги Шилової, керівниці освітнього департаменту PinchukArtCentre, поруч із доступністю залишається потреба ментальної роботи. Батьки чи інші супроводжуючі інфантилізують дітей: часом просять, щоб до виставки включили роботу дитини лише через те, що вона має інвалідність, знецінюючи якість. Або ж відвідувачі, що бачать картини таких людей, відразу відносять ці роботи до геніальних, не акцентуючи увагу на таланті. "Важливо, щоб батьки боролися з соціальним соромом. Щоб вони продовжували виходити в публічні місця вже після занять. І водночас, щоб відвідувачі бачили різні прояви поведінки дітей і розуміли, що це нормально".

Повну версію дискусії на Форумі інклюзивності дивіться тут.

Форум