Блог

Арт-центр «Дзиґа»: серце Львова


Понад двадцять років «Дзиґа» є серцем мистецького життя Львова. Важко уявити Львів без неї. Нещодавно заклад реконструювали, і він став доступним. Місто змінилось, тенденції життя змінились, і, вочевидь, «Дзиґа» змінюється разом із містом. Ми поспілкувались із менеджером простору Романом Котузою про доступність і сприйняття людей з інвалідністю.

Про історію арт-центру

Для Львова створення «Дзиґи» було ключовим моментом, зламом епохи. Таке собі місце, що починалося з офісу, а продовжувалось тим, що було місцем тусовки креативних людей, усіх небайдужих до життя міста. Простір об'єднав у собі велику сукупність всього. Це не просто літератори та музиканти. Усі небайдужі до життя Львова, до мистецтва, культури. Коли все починалось, то було, як перелом радянщини. То був такий вдалий момент для безстрашного та самостійного вираження своєї думки. Зараз «Дзиґа» – це мистецьке об'єднання, це відкрита галерея, це простір для людей, музикантів, художників, митців. На жаль, зараз немає багатьох людей, що закладали його основи, і це дуже помітно.

Чому така назва? Дзиґа – тримається, бо крутиться.
Якщо ти щось робиш – ти не падаєш.


Про доступність

Нинішня доступність «Дзиґи» – то заслуга Марисі [Ярміл – попередня менеджерка], а я продовжую цей шлях. Для мене розуміння доступності дуже абстрактне. Я пам'ятаю часи роботи в театрі пива «Правда», тоді ще не знав про існування Доступно.UA. Там уперше і побачив Дмитра Щебетюка. Для мене він був просто собі чувак, який відпочиває. Нічого такого, щоб викликало якісь сумніви стосовного того комфортно йому, чи ні. Там був ліфт, але він поламався. Ми з хлопцями запропонували йому допомогу, бо на верхніх поверхах була дуже класна тусовка. Нікому не було то важко зробити.

Так само і тут. До нас потрапити легко – у нас є пандуси, і є люди, які можуть допомогти, але це розуміння свідомості. Правильно? Можна взяти пару хлопців, які допоможуть піднятись будь-куди, хоч на Ратушу. У нас у закладі ще лишились сходи. Є сходи на другий поверх, але то не проблема, якщо є бажання – хлопці допоможуть піднятись, бо з тими сходами нічого не зробиш. Треба зважати, що Львів – це старе місто, багато місць є таких, що не вийде нічого зробити в плані доступності. Наприклад, у Криївці. Тому доступність залежить від людей і від того, що в них у головах: вони створюють доступність, готові прийти на допомогу чи навпаки.

Знаю точно, що ми не гнались за трендами.
Доступність просто має бути, це норма.



Про допомогу людям з інвалідністю

Мені здається, що людям потрібно пояснювати, що таке допомога людині з інвалідністю, доступність простору, і робити це адекватно. Можливо, хтось сприймає це як виклик, як перевірку на щось, але не я. Якщо хочеш бути адекватною та доброю людиною, дарувати іншим емоції, враження, то ти знайдеш шляхи, як допомогти. А як нема бажання, то хоч десять пандусів став, нічого не вийде. Тому я кажу, що доступність – то дуже абстрактно.

Якщо ми будемо тикати пальцем і думати: «О боже, як тобі допомогти», то я не певен, що воно буде діяти. А якщо людина говорить, що хоче потрапити у крайній зал, бо бачила його на фото, їй сподобалося, то радо допоможемо.

І хоча зараз у нас доступно досить, але допомога – це нормально.













Про взаємодію з людьми

Наша команда – це коли всі живуть на одній хвилі та роблять усе в одному напрямку. Коли хтось потрапляє в команду новий, він бачить, що команда сприймає адекватно людей з інвалідністю, і «новенький» сприймає це нормально, для нього ці речі стають нормою.

Якщо всі реагують «О боже, що робити?», нова людина засвоїть відповідну реакцію. На щастя, у нас такого нема. Навіть не повинно виникати такого питання.

Як представник закладу скажу, що не вважаю таких людей слабкими. Вони живуть повноцінним життям, часом цікавішим, ніж люди без порушень здоров'я. Допомога надається тоді, коли вона потрібна, це не залежить від того, в якому людина стані. Людина надає допомогу іншій людині, і так має бути.

Юлія Карбунарова, Доступно.UA зі Львова.


Цікавий факт:
Ще на етапі проєктування та доопрацювання після завершення робіт, Марися Ярміл звернулася до нас по рекомендації щодо підвищення рівня безбар'єрністю арт-центру. Наші рекомендації дали розуміння та спрямували подальші роботи.

«Дзиґа» – це яскравий приклад співпраці тих, хто знає, як зробити простір зручним з менеджментом локації, зацікавленим у власній доступності, і доведення цієї справи до кінця, не зважаючи на зміну керівника.

Матеріал створили за підтримки Європейського фонду за демократію.

#ДоступноРекомендує