Блог

Як вперше поїхати у Карпати?

Як вперше поїхати у Карпати?

Як поставити намет під зливою? Як забратись на вершину гори на візку? Як досягнути балансу між екстремальними пригодами та спокійним відпочинком? Та що допоможе у подорожі: технології чи знайомства? Своїм досвідом з першої поїздки у Карпати та Бакоту ділиться Дмитро Щебетюк.

Читайте першу частину історії — "Як вперше поїхати до Бакоти"



Карпати — сімейне тепло, виклики і перемоги


Після Черепашинецького кар'єру та Бакоти на мене чекав Косів, де мене чекав у себе вдома друг Андрій.

Мене дуже привітно прийняли, нагодували, все розказали і показали. Від цього було дуже зворушливо, так, ніби про мене турбуються більше, ніж я про себе. Один із важливих моїх нещодавніх "інсайтів" – вміти сприймати допомогу, не відмовлятись від неї. На вечерю у Андрія зібралось багато людей — дідусі, родичі, діти, племінники. Андрій каже, що це зазвичай у них так вечеряють. А для мене це дуже по сімейному, я згадав своє дитинство, коли усі збиралися сім'ями у бабусі.

Хоч я і надивився відео "ПроПоходи", але не дуже був в курсі, чи точно можна туди потрапити машиною. На щастя, у Андрія є друг Ярема, який живе у Драгобраті і зголосився прийняти мене.

По дорозі на Драгобрат я заїхав до Буковелю, хоч і намотав кола поблизу нього. З Андрієм ми склали маршрут — він рекомендував одне видове місце, але тепер воно виявилось загороджене парканом, певно, для того, щоб не було можливості заїхати на авто, але від цього і доступ на візку став неможливим.

Коли дістався до Драгобрату на машині я "кайфонув" і дуже зарядився. Адже найкрутіше усвідомлення було, що я вибрався на Драгобрат сам! Я думав, що на візку я туди ніколи не потраплю або хіба з чиєюсь допомогою. Я дивився ті маршрути та відео і не думав, що так вийде. Але ось я тут і це не передати словами!

Дорога на гори це була ще та перевірка для машини, бо я ще погано розумів її габарити. І коли бачив яму, то секунд 30 дивився на неї, від'їжджав назад і знову дивився, бо я ж не можу вийти і оглянути її з усіх боків.

Коли нарешті піднявся на гору, вирішив посидіти на килимку, відпочити. Постелив його, але його підняло вітром і понесло в гори. Мені не так було шкода килимка, як було соромно, що я тут сміття після себе залишу. Але на щастя на краю обриву килимок вперся в кущі і зупинився. Тож я попросив туристів його забрати.

В моїх планах було ночувати на горі в наметі, але все-таки вирішив повертатись назад і заночувати у Яреми. Пишаюся собою, що не почав себе заганяти в гірші умови. Випробовувати "на слабо", якщо є можливість побути в комфорті.



Схожі почуття були, коли побачив іншу гору з машинами, які на неї так-сяк, але видирались. І в мені почався внутрішній діалог сам із собою: "Це виклик, треба його здолати, ти лузер, якщо не можеш туди вибратись" А з іншого боку: "Чувак, нащо тобі той стрес, дорога дуже вузька і небезпечна. Насолоджуйся, в тебе і так класне місце".


І ця боротьба між психологічним пресом та новими враженнями мучила і мучила мене. Я почав думати, що добре було, аби хтось був поруч, хто допоміг з вибором, підтримав, сказав "мені тут добре, лишаємось тут". А потім подумав. Стоп, мені ж тут і так добре, нащо мені комусь щось доводити, доводити самому собі. Я зрозумів, що мені вистачило пригод і треба подумати про психологічний комфорт. Подумати про себе.


Для того, щоб все встигнути мені треба в добі 72 години — на відпочинок, хобі, особисте життя, роботу. Але 72 години це 3 дні, чому не робити усе спокійніше і не розтягнути плани одного дня на три. Тобто установка "треба вижати максимум" чомусь заклалась у голові, але я ж поїхав відпочити. Тому був обраний курс на спокій і адекватний темп.


З такими ж думками і намірами я відправився до Франківська. У місті вперше за 5 років я був не по роботі, а просто відпочивав. Пишаюсь собою, що обмежив кількість зустрічей, бо знову ж таки зрозумів, що у цій ситуації вибрав себе. Тому що часто буває, що після марафону зустрічей треба тиждень відлежуватись.

Уже у Львові, коли я в черговий раз забився у не облаштованій готельній ванній кімнаті, мене сягнула думка — нащо я шукаю екстриму, якщо можна просто поселитись у якийсь готель в Україні і спробувати сходити там в душ.

Моя подорож виявилась у кілька разів слабша, ніж я планував від початку. Але я задоволений цією поїздкою, бо зміг побачити багато нових місць і домовитись про важливі речі з самим собою.



Матеріал створили за підтримки Європейського фонду за демократію.