Блог

Як проходить реабілітація військових — розповідає фізичний терапевт Дмитро Шумляк

Дмитро Шумляк — фізичний терапевт. Працює в Інституті Вертебрології та реабілітації. Також він волонтер у лікарні, де відновлюють поранених.

Ми розпитали у Дмитра про те, як проходить реабілітація військових та як спілкуватися з людиною, яка отримала тяжку травму.

— Люди, яким ви допомагаєте після повномасштабного вторгнення — хто вони, які травми отримали?

В Інституті вертебрології та реабілітації ми працюємо з військовими на амбулаторній основі. Все робимо в команді з лікарями, де кожен виконує свої професійні функції.

Травми, які найчастіше зустрічаються, у пацієнтів — це мінно-вибухові та вогнепальні поранення, ампутації. 

Найбільше проблем із мінно-вибуховими травмами. Коли вибухає якийсь пристрій, у рану потрапляє пил, шматки одежі й ще багато всього. Через це часто виникає інфекція, й антибіотики не завжди справляються з нею.

У лікарні, де я працюю волонтером, є хлопець, який уже два місяці лежить із температурою, у рані постійне нагноєння. А лікарі не можуть зробити заплановані операції, поки температура не спаде.

— Як ви комунікуєте з військовими, які потрапили до лікарні?

Використовуємо SMART формат — це метод постановки цілей у реабілітаційному процесі. Тому ми завжди питаємо в хлопців, що потрібно саме їм.

Якщо ціль нереальна, ми одразу кажемо про це й разом підбираємо щось більш оптимальне. Наприклад, у людини коксартроз третього ступеня (витончення та деформація хрящової тканини тазостегнового суглоба), а вона хоче марофони бігати — це нереально. Якщо я буду казки розповідати, людина не отримає бажаного, і залишиться незадоволеною.

Зазвичай у військових, які зараз потрапили до лікарні, один запит — повернутися в зону бойових дій. Якщо в когось травма руки, то людина хоче знову тримати автомат. Якщо немає ноги, рветься на фронт. Зараз я займаюся з хлопцем, якого чекає ортезування, і він каже «я дуже хочу повернутися на «передок», але розумію, що мене не візьмуть, та все одно хочу хоч кудись».

— Розкажіть більше про процес реабілітації, про апаратні засоби, які ви використовуєте?

Наші реабілітологи працюють за протоколами — так само, як спеціалісти з Америки та Європи. Ми одразу оцінюємо стан, робимо огляд і розпитуємо, що турбує людину. Якщо це гострий пацієнт і він відчуває сильний біль, то ми працюємо в комбінації з лікарями — людині колять препарати, щоб знизити больовий синдром. І вже на основі аналізів, оглядів, тестів ми вибудовуємо терапію.

У лікарні, де ми працюємо волонтерами, ми ніколи не знаємо, скільки часу зможемо попрацювати з військовим. Його можуть перевести в інший заклад — усе залежить від стану й потреб, тому починаємо з найголовнішого. Часто використовуємо такі методи: інструментальну мобілізацію тканин, мануальну терапію по Мейтланду, Малліган, концепцію Нейродинаміка, PNF для активації м‘язів, міостимуляцію, тейпування.

Ми виконуємо різні маніпуляції залежно від того, у якому стані знаходиться пацієнт. Коли рани зажили й ми впоралися з набряком, вчимося присідати на кушетку, сидіти, потім вставати.

— Як змінилася робота фізичних терапевтів після 24 лютого? Чи була можливість підвищити кваліфікацію?

Після початку повномасштабного вторгнення Україні дали безкоштовний доступ до багатьох курсів. Тож фізичні реабілітологи, які хочуть розвиватися й отримувати знання, роблять це без проблем.

Я 8 років працював в обласній лікарні у відділенні травматології та неврології, маю досвід роботи з подібними проблемами. Зараз знайшов багато інформації на Physiopedia, там усе розбито по розділам: переломи, опіки, мінно-вибухові травми та ампутації. Можна знайти все — як проводити тестування й маніпуляції, що найбільш ефективно.

В Інституті вертебрології та реабілітації проходять систематичні навчання від Артема Згурського (головний фізичний терапевт, керівник напрямку реабілітації). У мирний час це актуальні теми: «Терапія при болі в попереку», «Адгезивний капсуліт». Зараз, адаптувавшись під нові умови, Артем провів по Україні практичні семінари на тему «Терапія мінно-вибухових травм».

— З якими труднощами ви стикаєтеся у своїй роботі?

Пацієнти, які проходять лікування в Інституті Вертебрології та реабілітації, чітко розуміють, чому вони тут. А в лікарні, особливо якщо ти волонтер, пацієнти не завжди знають, що таке фізична терапія, і деякі хлопці тебе просто не сприймають, вони довіряють лише лікарю. Та після операції необхідно робити вправи і працювати над тим, щоб відновити втрачену функцію.

Я ніколи нікого не змушую. Просто пояснюю кожен крок і кажу «ми робимо це, щоб ви встали». І коли людина бачить результат, питання відпадають.

У 2014–2015 роках я працював масажистом у лікарні. У цей час там лікувалися військові, тому я маю досвід роботи з ними. Якщо людина без настрою або вона грубо поводиться, я не сприймаю це на свій рахунок.

У лікарні є хлопець після ампутації. Коли ми почали працювати, він був засмучений. Поспілкувавшись із терапевтами, він дізнався про сучасні протези. Зараз завжди в доброму гуморі, енергійний і виконує всі завдання, дуже хоче повернутися назад в стрій. Такі люди надихають.

— Які проблеми є в лікарнях?

Обладнання — у звичайних держструктурах його не вистачає. З цим допомагають волонтери.

Зараз волонтери закупили портативні апарати — міостимулятори, ультразвук, магніт. А також костилі, ходунки, розхідні матеріали (рукавички, антисептики, масло).

— Чи можлива реабілітація без обладнання? Деякі реабілітологи працюють онлайн.

Можлива. Усе залежить від того, наскільки фізичний терапевт досвідчений, наскільки він знає всі системи, які дійсно працюють. Здебільшого можна обійтися звичайними речами (наприклад, узяти резинку).

Але є речі, які в режимі онлайн людина не зможе зробити самостійно.

— Чи доводиться вам проводити мотиваційні бесіди й нагадувати про те, як важливо займатися?

У моїй практиці не було людей з апатією чи небажанням виходити на вулицю. У військових є мотивація — вони хочуть відновитися, якнайшвидше стати на ноги й повернутися на війну.

Мені навіть не доводиться проводити бесіди на кшталт «вам треба займатися для того, щоб відновитися». Усі рекомендації вони виконують.

Майже всі, хто приїжджає з іншого регіону, одразу не кажуть родичам, що отримали якесь поранення. Особливо мамам — бережуть їхню психіку.

— Якщо в людини була ампутація кінцівки, чи реально їй отримати протез?

Так. Зараз в Україні є багато безкоштовних програм, які дають можливість отримати протез. І є місця.

— Як спілкуватися з військовими, які отримали травму на війні — що ви можете порадити зі свого досвіду?

Головне не питати про те, як людина отримала травму. Особливо, якщо це ампутація. І не казати «не переживай, усе буде добре». З часом, якщо людина захоче, сама все розповість.

Військовим, які повернулися з фронту, перший час буває дуже складно. Люди потрапляють туди, де все по-іншому, а вони ще не адаптовані до цього. Їм треба звикнути до нових обставин.

У 2018 році я був на конгресі «Всеукраїнської асоціації психосоматичної медицини» — за участю спікерів із різних країн. Колеги з Америки ділилися досвідом роботи з військовими. Вони розповідали, що людей, які повернулися з війни, водять до спеціальних акустичних кімнат. Там звучать вибухи — так само, як на полі бою. Це робиться для того, щоб людина звикла до нових реалій. Звуки вибухів поступово зменшують, і з часом людина більш спокійно сприймає тишу.

Треба сказати, що у 2014 році українським військовим було дуже важко психологічно. Вони поверталися з фронту, але багато хто не сприймав їх як героїв. Наприклад, були випадки, коли їх виганяли з маршруток. Захисники отримували негатив у свою сторону й почували себе погано. Зараз ставлення від суспільства вже інше.

Сподобалась стаття?
Підтримайте нас, щоб таких матеріалів з'явилось ще більше.
Найменування отримувача: ГО ДОСТУПНО.ЮА
Код отримувача: 41769847
Рахунок отримувача: UA563052990000026009006701299
Назва банку: АТ КБ "ПРИВАТБАНК"

Або станьте нашим патроном.


Люди Новини Інтерв’ю