Блог

Львів: імпульс цілої країни



Про ситуацію з доступністю громадського простору в місті Лева та його досвід створення безбар'єрного середовища, який має переходити в інші міста й надихати їх.


Чому місто поза конкуренцією


Львів – це прекрасне місто. Атмосферне та прогресивне. Я люблю це місто. Хоч не дозволяю своїм почуттям затьмарювати ситуацію з безбар'єрністю. На моє переконання, Львів – найдоступніше місто України. Мої співрозмовники часто незгодні з цим. Особливо львів'яни. Мені кажуть: «Та ні, ще стільки роботи». Щось подібне мені відповідають щодо Івано-Франківська. І вам краще не читати коментарі деяких вінничан, коли вони дізналися, що їхнє місто очолило рейтинг безбар'єрності від Доступно.UA.

Зазвичай це стверджують люди, які не звертають уваги на архітектурну доступність, не є дотичними до цієї теми та надто мало подорожують, щоб зіставити міста. Надто мало, щоб побачити ідею та план у розвитку міста.

За останніх півроку перед Львовом у зв'язку з роботою я відвідав майже 20 українських міст. Після всіх цих міст, Львів – це розрада. І якщо в Запоріжжі я фізично відчуваю, як місто розділяє людей, як недоступна інфраструктура розмежовує нас, залишає наодинці, то Львів єднає. У Львові я можу прогулятися від Українського католицького університету до центру міста й не зустріти перешкод. У місті багато низькопідлогового транспорту, і його кількість збільшується. Тут знають, що таке пониження на переходах і нещодавно реконструювали площу перед залізничним вокзалом. Хоча деякі рішення, ухвалені протягом реконструкції, залишаються сумнівними.



Pro et contra


Є питання щодо кінцевої зупинки трамвая до Сихова: платформу побудували недостатньо високо. Навіть коли опускають пандус із трамвая, людина на візку самостійно не підніметься. Дуже прикро через такі абсурдні рішення.

Ілюстративне фото зупинки площа Соборна


Водночас у місті ще чотири локації отримали відзнаку #ДоступноРекомендує: «Дзига», «Челентано» на площі Григоренка, Центр Шептицького та одна з місцевих аптек. А також у «Правді» оновили нашу стару наліпку. Трохи засмутили випадки в місцях, де я бачив, що були хоч якісь пандуси, а після зміни власника їх прибрали. Проте зворотна тенденція – до облаштування закладів для маломобільних груп населення – є помітною.





У місті зросла кількість тактильної плитки. Часом вона є корисною та якісною, а часом плитка, що має вести людей вулицею, обривається просто на півдорозі та не веде нікуди.

І сподіваюсь, це прочитає хтось із Суспільного та передасть львівським колегам. Майже рік тому я був там на ефірі востаннє. Тоді ще на ефірі ми розмовляли на цю тему. І що ми маємо зараз? Вони встановили пандус, що навіть близько не відповідає державним будівельним нормам. Навіщо? Мені доводиться на такий пандус заїжджати з розгону, і то ледь вдається піднятися. А що казати про людей менш розвинених фізично чи людей зі складнішими порушеннями? Це засмутило та розчарувало. Ще раз хочеться нагадати: якщо робите інфраструктуру, думайте про людей, та як вони користуватимуться нею. Робіть для людей, а не для «галочки».

Що приємно – це слова нашої координаторки Юлі Карбунарової, що живе у Львові: «Коли повертаюся з Європи, то не відчуваю якоїсь різниці». Із власного досвіду відвідин найближчих до Львова великих міст країн ЄС – Варшави та Кракова – я мав схоже відчуття. І відчутною різниця була хіба в масштабах – польські більші.

Така відсутність різниці робить мене щасливим.


Як там влада?


І, звичайно, мені стало приємно, коли я зайшов до львівської Ратуші та побачив там зміни. Ще під час моєї останньої поїздки до міста, у червні цього року, там не було пандуса всередині будівлі. А тепер він є. Зізнаюсь, я не міряв кут його нахилу. Мені здається, він трохи неідеальний. Проте за відчуттями дуже близький до будівельних норм. І що найприємніше – він тепер веде до облаштованої вбиральні в Ратуші. Вона там і раніше була, проте раніше туди було неможливо дістатися без сторонньої допомоги.


Це крутий приклад того, що не треба відкладати створення хоч і часткової доступності, аргументуючи: зараз поки нічого робити не будемо, а потім – усе за один раз. Ні. Зазвичай, такі думки ведуть до того, що ви нічого не зробите. Воно відтягується та веде в нікуди. Зробіть один елемент доступності. Наприклад, вхід. Потім – другий. Наприклад, приберіть усі зайві та непотрібні бар'єри на шляху – пороги, сходи. Далі – третій. Наприклад, вбиральню. З'єднайте мозаїку та отримайте чітку картинку – доступну локацію. Насправді це просто. Особливо якщо залучати здоровий глузд, будівельні норми та людей, що розуміються на цьому.

Класно, що зараз працюють над канатною дорогою до гори Високий замок. Гора стане доступною для маломобільних груп населення, усі зможуть дістатися оглядового майданчика та насолодитися панорамою міста. Це крута туристична атракція, і вона ще краще розкриє потенціал міста.


Замість завершення


Львів – це обличчя України. Львів – це антиЗапоріжжя, попри всю мою пошану до міста й моїх друзів звідти. Я називаю місто Лева найдоступнішим в Україні, не відкидаючи двох важливих моментів. По-перше, це лише моя суб'єктивна думка. По-друге, у Львові ще залишається багато роботи. Проте місто вже пройшло довгий шлях, і можна чітко простежити напрям його руху. І саме досвід Львова варто запозичувати іншим українським містам під час створення безбар'єрного середовища. Хай не в усіх рішеннях, бо часто й вони викликають запитання, але хоча б у векторі руху.






Проєкт здійснюємо за підтримки Посольства Великої Британії в Україні.

Міста