У процесі відновлення ветерани та ветеранки відчувають, що в них є проблеми з концентрацією. Коли є фізичний біль, важко думати про щось інше. І навіть якщо людина добре себе почуває, у неї може виникати дискомфорт.
Психотерапевтка Оля Ложкова допомагає знайти відповіді на найбільш розповсюджені питання від захисників та захисниць, які повернулися до цивільного життя.
Людина проходить процес відновлення після травми. Її дуже втомлює постійна боротьба із болем. Здається, що так буде завжди. Як переключитися і знайти для себе джерело мотивації?
Відновлення — це частіш за все складний і довгий процес. Особливо, коли людина відчуває постійний біль. Це сильно виснажує і фізично, і психічно. Саме тому гарний настрій, віра у світле здорове майбутнє або розуміння, що скоро це все закінчиться — дуже часто згасають. Тому що на підтримку цих станів також потрібні ресурси. А де ж їх узяти?
Звісно, ми всі індивідуальні. І в когось, незважаючи ні на що, багато ресурсу всередині (допустимо, ну дуже психологічно стійку людину). Але частіш за все в такому стані внутрішні ресурси обмежені, і це ок, тому черпати сили я би радила в зовнішніх ресурсів.
Перш за все це задоволення базових потреб: необхідна кількість знеболення (аби хоч щось хотілось окрім того, аби не боліло), гарна та смачна їжа, достатня кількість сну, зручне ліжко, свіже повітря.
Далі можуть йти на допомогу речі чи дії, які людина дуже любить, як от прослуховування музики, улюблені фільми тощо.
Але найбільшою підтримкою стануть люди. Оточення, яке вірить, підтримує, пишається, розважає — саме воно може наповнити людину силами. Повернути жагу до життя. Людині потрібна людина. І найкращою підтримкою буде зовнішнє середовище, яке на боці ветерана/-ки.
Є ще один момент, який важливо відслідковувати. Це те, що зжирає ресурси ветерана(ки). Окрім болю варто звернути увагу на внутрішні процеси.
Наприклад, сором, який може виникнути в разі травмування, спроба витримувати речі, які дратують (наприклад, незручна постіль), вимагання від себе певної поведінки тощо. Ось ці внутрішні процеси забирають багато сил, і тоді відновлення і витримування фізичного болю буде даватися в рази складніше.
Не варто себе обтяжувати, вимагати щось від себе. Живіть і відновлюйтесь — це головна задача. А про все інше можна подумати і згодом.
Після повернення до цивільного життя є проблеми з концентрацією. Це впливає на працездатність та на прості повсякденні справи. Як допомогти собі стати більш зібраним?
По-перше, я би радила визначитися з тим, наскільки сильно концентрація впала, у порівнянні з тим, як було раніше. Згадати, чи траплялося ще таке. І спершу дати собі можливість просто відпочити. Бо від великого стресу і втоми концентрація завжди падає.
По-друге, якщо такого ніколи не було раніше, відпочинок чи відпустка не допомагає, то варто звернутися до психіатра, який порадить здати, наприклад, біохімію крові, та проведе детальну психічну діагностику.
Це може бути банальна нестача вітаміну D чи, наприклад, наявність анемії.
Або аналізи можуть свідчити про певні психічні стани чи розлади (наприклад, астенії, депресії тощо). І тоді вже ці стани потребуватимуть медикаментозного лікування.
Наслідками черепно-мозкової травми можуть бути проблеми з пам’яттю та погана концентрація уваги. Людям з таким досвідом травми може бути корисним сайт «Це Ок» від Veteran Hub – там подані поради та вправи, які допоможуть покращити самопочуття.
Здається, що психологічно все більш-менш нормально, але тіло інколи підводить. Наприклад, у транспорті прискорюється серцебиття, збивається дихання. Як навчитися керувати цим?
Перша самодопомога в цьому випадку — дихання. Користуватися техніками, дихати глибоко й повільно. Використовувати техніки заземлення. Наприклад, стати чи сісти, впевнено спираючись на стопи на ширині плечей, покласти руки на ноги, спробувати звернути увагу на своє тіло, можна його пощупати. Зі всієї сили напрягти м‘язи всього тіла, а потім із видихом повністю розслабити. Спробувати перевести свою увагу на якусь реальну буденну річ.
Але зауважу, що такий стан не є показником «нормально». Так, він може бути не критичним, але це також можуть бути певні дзвіночки до погіршень. Тому краще за таких ознак або невпевненості, що з вами все гаразд, звернутися на консультацію до сімейного лікаря (аби виключити фізичні порушення) та фахівця з психічного здоров‘я.
Як перевірити своє здоровʼя і чому це потрібно — підказка тут.
Після повернення до цивільного життя є сильне роздратування. Відчувається різниця між тими, хто був на війні й тими, хто залишився вдома. Що із цим робити?
Перш за все, дати собі час. Це абсолютно дві різні реальності. З різними викликами і процесами. Дати собі час оговтатися і адаптуватися.
Дуже часто буває, що після повернення з фронту, звичайне життя знецінюється. Ветерани можуть не розуміти сенсу цього цивільного життя, бо найважливішим буде здаватися те, що було там, на фронті. Також може підвищуватися відчуття сорому, бо хлопці та дівчата все ще гинуть і воюють, а я от тут, у безпеці. Усі ці переживання досить складні й насичені. І можуть провокувати велику кількість злості.
Важливими є декілька етапів. Повертати собі відчуття власної гідності, де б ви не були.
Говорити про свої переживання з тими, з ким можна їх безпечно розділити. Дуже добре в цьому плані допомагають психотерапевтичні групи підтримки ветеранів.
Якщо нахлинає роздратування — безпечно для себе й оточуючих скидати напругу і злість (це може бути спорт, нотатки в щоденники, або просто можна прокричатися в пустій кімнаті чи побити подушки, усе що, завгодно, що не зашкодить ані ветерану, ані оточуючим).
Важливо дбати про своє психічне здоров‘я, не соромитись цього. І не сподіватися на те, що якось воно буде. Якось буде, звичайно, але чи так, як вам би того хотілося?
Перший місяць після повернення з війни — що відбувається і як піклуватися про себе. Інформація за лінком.
Матеріал було підготовлено організацією Доступно.UA в рамках проєкту, що проводиться завдяки Програмі реінтеграції ветеранів, яку реалізує IREX за підтримки Державного департаменту США.