Тренування і спілкування — як грають у баскетбол на кріслах колісних в Києві
Який спорт обрати людині, яка користується кріслом колісним? Для юриста Артема Прощенко — це баскетбол. Він щотижня відвідує тренування, їздить із командою на змагання та з натхненням говорить про своє коло спілкування.
Артем грає в баскетбольній команді «Київські леви» — це громадська організація, яка з’явилася у 2019 році. У ній немає вікових обмежень, на спортивний майданчик можуть виходити як чоловіки, так і жінки. З усіма учасниками клубу підписують договір на сервіс соціального таксі, тому їм не доведеться стикатися з проблемою недоступності транспорту в Києві.
«Доступно.UA» поговорили з Артемом про його особистий шлях до баскетболу. Він розповів про кайф від тренувань, взаємодопомогу серед учасників команди та про цікавий досвід, який вони отримали за кордоном.
Як потрапив до баскетбольної команди «Київські леви»
Це була досить кумедна ситуація. Ще перед початком повномасштабного вторгнення мені сказали, що недалеко від мого району відкрили реабілітаційний центр. Я з другом поїхав дізнатися, як усе влаштовано, але там не було нічого, окрім брусів. Ми подивилися на це та й поїхали назад, а по дорозі зайшли в парк, щоб відпочити.
Бачу, що на іншій лавочці сидить хлопець, який теж користується кріслом колісним, поруч із ним діти. І він починає мені махати, щоб я підійшов до нього. Я тоді подумав, що не хочу йти до незнайомої люди, ще й через весь парк (сміється). Ми з другом продовжили спілкуватись, а через 20 хвилин цей хлопець сам опинився біля нас.
«Я перепрошую, — каже він, — бачу що в тебе руки сильні, а ти не хочеш спортом займатися?» Я запитав яким, а він відповідає: «Баскетболом». Я наче й чув, що на паралімпійських іграх є баскетбол, але першою реакцією був істеричний сміх: «Де той кошик знаходиться, а де ми, як м’яч туди закинути?»
Хлопець запитав, де я живу. Виявилося, що ми сусіди — наші будинки розташовані через дорогу. Він дав мені свій номер телефону і сказав дзвонити, якщо передумаю.
Пройшов місяць. Я подумав «що мене тримає вдома?», набрав його і сказав, що хочу піти на тренування. Ми разом поїхали на критий майданчик (це було в холодну пору року) і по дорозі забрали інших гравців, я з усіма познайомився.
Мені запропонували крісло колісне, призначене для активного спорту. Тренер дав нам фізичне навантаження — ми виконували вправи, тренувалися із засобами реабілітації. Був трошки сумбур, але мені сподобалося. Крім того, є соціальний контакт — ти не просто сидиш граєш в Playstation чи серіал дивишся.
Із цього все й почалося. Я зрозумів, що фізичні навантаження вдома — це одне. Але додаткові вправи зайвими не будуть.
Як проходять тренування
У теплий період року — на території X-Park. У холодний період організація переходить у критий зал, розташований на Борщагівці.
Раніше тренування проходили 2-3 рази на тиждень, після повномасштабного вторгнення частина гравців виїхала за кордон, тому зараз збираємося 1 раз на тиждень. З прибуттям нових людей кількість тренувань із часом буде збільшуватись.
З усіма учасниками клубу підписують договір на сервіс соціального таксі, у якому є пандус. Тобто ми не скажемо «плати свої кошти й добирайся до нас, як хочеш». Ні, ми підказуємо й допомагаємо, максимально включаємось щоб підтягнути нових людей.
Якщо людина постійно приїжджає до нас на тренування, вона активна й бере участь у діяльності команди, то ми офіційно реєструємо її в «Інваспорті» як учасника/-цю команди («Інваспорт» — система фізкультури та спорту, що функціонує на державному рівні — прим. ред.). Звичайно, були й ті, хто приходив усього декілька разів і зрозумів, що їм це не підійшло.
Хто може грати в «Київських левах»
У «Київських левах» є учасники і хлопці, і дівчата. Є і 20-річні, і 50-річні гравці. У нас взагалі немає вікових обмежень. Ми зараз шукаємо нових гравців.
Я часто запрошую знайомих, кажу їм «приходьте, вмикайтесь». Окрім того, що тренування — це фізичне навантаження, це ще й соціалізація.
На жаль, через війну кількість військовослужбовців із травмами збільшується. Для людини погано, коли в неї немає цілі і якоїсь активності. Коли хтось через 1-2 роки після отримання травми весь час «сидить у телевізорі», то це не вихід.
Змагання за кордоном та обмін досвідом
Нещодавно ми повернулися зі змагань із міста Ґрудзьондз (Польща). Там була польська команда зі змішаним складом — серед гравців дівчинка і хлопчик підліткового віку, а також хлопці ближче до 30 років.
У перший день, коли ми були втомлені після 24-годинної поїздки, ще не тренувалися і мали змогу поспостерігати за ними. Що ця команда витворяє на майданчику! Ми були в шоці від їхньої майстерності. Наприклад, один гравець приблизно 24 років із дуже сильним сколіозом — він м’яч кидав через пів поля прямо в кільце.
Коли спілкувався з польською командою, то виявилось що дехто з них грає вже по десять років, а наша команда була зареєстрована тільки чотири роки тому. Вони гарно натреновані.
Ми з ними проводили загальні збори, тренувалися один проти одного, потім грали змішаними командами. Було три тренування на день. Зранку інтенсивна розминка, вправи на блоки. Після обіду було тренувальне змагання між двома командами. Нам там дали жару!
У команди поляків це вже не просто хобі, а ще й заробіток. Вони в другому дивізіоні Польщі, і це дуже високий рівень. Там уже йдуть трансфери із клубу в клуб, люди займаються цим серйозно і, я так розумію, вони хочуть подальше своє життя будувати на основі спорту.
Їхній тренер може ходити, але він сідав у крісло колісне, щоб розуміти всі моменти маневрів, і грав з усіма. Він побудував свою кар’єру на тому, щоб тренувати людей з інвалідністю. Для нас від давав дуже класну підготовку — показував нюанси тренувального процесу, про які ми навіть не знали. Декілька його вправ — то для нас був зовсім новий досвід. Ми будемо практикувати це вдома.
Що дає тренування в емоційному та фізичному плані
Для мене найбільший кайф — це коли повертаєшся з тренування додому й тобі вже нічого не хочеться. Ти, виснажений після вправ, розумієш, що їздив не просто подивитися і покидати м’яча. Якщо ще і крепатура є, значить якісь м’язи вдалося прокачати, оце реально клас.
Окрім крепатури, це ще й соціалізація. У нас немає армійського порядку, коли на тренуванні всі позаймалися та й розійшлися. Ми постійно на зв’язку одне з одним. Щоб просто спілкуватися, або допомогти, коли щось трапляється. Наприклад, у когось кран поламався, хтось каже «я приїду й поремонтую», хтось підкаже, де купити запчастину і як поміняти її самому.
«Київські леви» намагаються бачитися і поза спортивним майданчиком. Не так давно в голови нашої команди був день народження, ми збиралися на шашлики. До повномасштабної війни наша компанія була більшою, ми зустрічалися частіше, щось завжди придумували — проводили внутрішні змагання по більярду, займалися керлінгом, організовували прогулянки по Дніпру.
Ми можемо зацікавити людей спортом. І це для нас найкраща мотивація рухатися вперед!
Хочете прийти на тренування до «Київських левів»? Ви можете написати або зателефонувати голові клубу Євгену Дьоміну — 096 208 45 75.
Також ви можете написати Артему Прощенко на Facebook-сторінку або в Telegram @CUMDEON.
Матеріал підготовлений за фінансової підтримки Європейського Союзу European Union in Ukraine та Німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів Америки. Його зміст є виключною відповідальністю «Доступно.UA» і не обов’язково відображає позицію Німецького фонду Маршалла.