Чому важливо, щоб українські книгарні були доступними: приклад «Сенсу»
Майже щомісяця ми чуємо про відкриття нових книгарень. Вони стають місцем, де формуються різні спільноти. У цих просторах організовують зустрічі з авторами, проводять книжкові клуби та готують напої для відвідувачів. Туди заходять «просто на каву», а виходять із новою книгою в руках.
Книгарні стають місцем, де затишно й натхненно. А ще — там має бути доступно для людей з інвалідністю. Що це значить і як це зробити — розповідаємо в матеріалі.
Купувати книжки в книгарні — досвід, на який мають право всі
Відвідування книгарні — це особливий процес, яким хочеться насолодитися. Взяти в руки новий примірник, погортати сторінки, оцінити якість друку, прочитати початок глави і віднести книжку на касу.
Та для багатьох українців процес вибору й купівлі книжок можливий лише онлайн — оскільки фізичні магазини мають забагато бар’єрів. Декілька сходинок, відсутність пандуса чи ліфта, високий поріг на вході, завузькі двері, байдужість персоналу — усе це робить книжкові простори недоступними для маломобільних людей.
Це ситуація, яку треба змінювати. Особливо зараз — коли щодня кількість людей з інвалідністю внаслідок війни збільшується.
Як «Сенс» стає доступнішим
Книгарня «Сенс» на Хрещатику знаходиться в історичній будівлі — це значить, що прибрати бар’єри у ньому буде вкрай важко. Та все ж знайти рішення можливо.
«Є закони, на які можна посилатися, і з органами контролюючими, у тому числі архітектурної спадщини, можна говорити й домовлятися», — розповідає засновник книгарні-кав’ярні Олексій Ерінчак.
До книгарні на Хрещатику ведуть два входи: біля перших дверей три сходинки; біля других дверей одна. Спочатку біля входу з однією сходинкою поставили тимчасовий металевий пандус, згодом його замінили на більш монументальний — гранітний.
У приміщенні книгарні облаштували широкі проходи між книжковими полицями, щоб усі відвідувачі не зіштовхувалися між собою, а люди на кріслах колісних могли вільно пересуватися.
У «Сенсі» встановили ліфт — попри те, що це був довгий і складний процес. Зараз ліфт уже працює, ним можна дістатися на мінус перший і та на другий поверхи. Також у приміщенні книгарні є універсальна вбиральня.
Олексій Ерінчак розповідає, що на момент відкриття книгарня на Хрещатику мала певні бар’єри. Але персонал «Сенсу» був готовий допомогти — за потреби, працівники та працівниці могли принести книжки з мінус першого поверху.
«Через повномасштабне вторгнення, через велику кількість людей з ампутованими кінцівками тема доступності стала більш помітною: на неї звертають увагу й суспільство, і держава, і бізнеси. Але до того ж усі вважають, що в Україні набагато менше людей з інвалідністю (ніж в інших країнах), тому що їх не видно на вулицях. Та їх не видно, тому що вони не можуть вийти зі своїх під’їздів, або доїхати до того місця, де ви знаходитесь», — говорить Олексій Ерінчак.
Також важливо проводити навчання для персоналу, щоб було розуміння, як коректно взаємодіяти з людьми з інвалідністю. І, за потреби, запропонувати допомогу.
«У нас у книгарні декілька разів були розкладені листівки й буклети, як спілкуватися з людьми з інвалідністю. Постійно проходять тренінги з персоналом про те, як правильно комунікувати, і ми в цьому постійно розвиваємось».
Бути частиною суспільства — це не лише мати доступ до освіти чи медицини, а й можливість відвідувати публічні простори, спілкуватися, бути помітним і включеним у культурний контекст. Тому доступність книгарень так важлива для сучасної України.
Матеріал підготовлений в рамках проєкту «Доступні громади» за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні U.S. Embassy Kyiv Ukraine.